Політична економія як наука
Політична економія є наукою, що вивчає економічну основу соціальної структури суспільства: відносини між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ; притаманні їм економічні закони, що обумовлює соціальне становище людини у суспільстві на різних етапах його історичного розвитку. Маючи власний предмет вивчення та відповідний йому метод дослідження, політична економія є самостійною наукою у системі суспільних наук, а розвиток суспільства — чинником розвитку політичної економії.
1.1. Предмет і метод політичної економії
Як системна теоретична форма знань політична економія виникла в період становлення капіталізму, коли відносини між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання благ набули якостей розвинутого соціального організму, що стало передумовою формування в політичній економії системних знань про їх сутнісні властивості, внутрішні структурні взаємозв'язки, чинники функціонування та розвитку. Адже саме не- розвинутість цих відносин у попередні історичні епохи зумовлювала фрагментарність, незавершеність, незрілість економічних поглядів мислителів античного світу, Давнього Єгипту, Вавилона,
Давнього Китаю, Давньої Індії, а також учених епохи середньовіччя. Цю ваду економічної думки докапіталістичного періоду не могли компенсувати навіть геніальні здогадки вчених з різних аспектів економіки, зокрема давньогрецького мислителя Арістоте- ля (384—322 до н. є.) щодо проблеми вартості товарів.
Термін «політична економія» як назва економічної науки запроваджено у 1615 р. французьким економістом Антуаном де Мон- кретьєном (1575—1621) у праці «Трактат політичної економії». Він походить від давньогрецьких слів «politicos» — державний, суспільний, «oicos» — дім, домашнє господарство та «nomos» — закон. Синтез цих слів репрезентує сутність політичної економії як науки, що вивчає закони суспільного господарства, тобто економіки, в межах певного суспільства.
Виробництво — основа життя і розвитку людського суспільства
Поняття «виробництво» відображає спільні, загальні властивості будь-якого конкретного виду виробництва (сільськогосподарського, промислового тощо), а також суспільного способу виробництва (первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного). У такому сенсі виробництво мислиться як виробництво взагалі, тобто позбавлене особливостей, властивих конкретним його галузям, специфіки певних його соціальних форм.
Сутність виробництва. З'ясування змісту виробництва відіграє особливу роль у пізнанні конкретних його видів та суспільних форм. Воно позбавляє цей процес від повторень, є межею відокремлення загального від особливого, сприяє пізнанню відмінностей різних історичних етапів розвитку виробництва та суспільства загалом. Адже загальне не усуває особливого, а виокремлює його суттєві ознаки, що дає змогу простежити взаємозв'язок з минулим і майбутнім.
Виробництво (виробництво взагалі) — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби.
Суб'єктом цього відношення є люди, а об'єктом — природа. Виробництво взагалі як абстрактне поняття визначене шляхом його порівняльної характеристики в різних країнах і в різні епохи, виявлених спільних властивостей, притаманних усім формам виробництва. Проте в реальному житті виробництва взагалі не існує: по-перше, виробництво завжди є виробництвом певних благ, і, по-друге, на кожному історичному етапі розвитку суспільства воно обумовлене особливостями соціальних відносин між людьми у процесі виробництва. У цьому переході від абстрактного до конкретного важливу роль відіграє науково обґрунтована класифікація історичного розвитку суспільного виробництва.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 452