Найважливіші стратегічні завдання структурної політики України зводяться до таких положень:
— заохочення ділової активності підприємців і населення загалом за рахунок оптимізації структури форм власності; формування прошарку ефективних власників і стратегічних інвесторів; здійснення податкової реформи з посиленням її стимулюючої функції;
— ретельне обґрунтування і підтримання розвитку найпріори- тетніших наукомістких і високотехнологічних галузей, здатних кардинально змінити економічний потенціал України;
— активізація інноваційної діяльності, науково-технологічного оновлення виробництва з підвищенням його техніко-техно- мічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності на світовому ринку; зменшення ресурсомісткості, насамперед енергоємності, матеріального виробництва за рахунок упровадження ресурсо- й енергозберігаючих технологій, згортання та реформу вання енерго- й ресурсомістких виробництв, переходу до ефективної галузевої структури;
— розширення ринків збуту за рахунок входження до світового ринку; активізація внутрішнього ринку через підвищення рів" ня збалансованості виробництва; створення замкнутих технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, переорієнтації
галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловостей на повніше задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;
— посилення соціальної орієнтації економіки й збереження довкілля, вирішення на цій основі комплексу соціально-економічних завдань, що забезпечили б істотне зростання рівня та якості життя населення, його соціальної захищеності; зменшення техногенного навантаження на природу; перехід до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності; формування раціональної системи розсолення, функціонування сіл і малих міст; якісне оздоровлення населення,
У післявоєнний період у країнах Заходу структурно-промислова політика передбачала пряме державне втручання у функціонування галузей та підприємств, які перебували в кризовому становищі . Вона мала вертикальний, характер і підтримувала неконкурентоспроможні галузі економіки. Така структурно-промислова політика була властива управлінню народногосподарським комплексом у Радянському Союзі.
Оскільки в сучасній економіці України найбільшого спаду та втрати конкурентоспроможності зазнали нафтохімічна промисловість, галузі військово-промислового комплексу, машинобудування та металообробки, вугільна промисловість, їх піднесення без прямого втручання держави неможливе. Однак для цього українська держава не мас достатніх централізованих ресурсів, а ефективні за такої ситуації засоби вертикального управління суперечать законам ринкової економіки, системі спонукальних мотивів у розвитку ринкового середовища.
У сучасних реаліях вертикальна промислова політика мас здійснюватися селективно, забезпечуючи державну підтримку сферам і підприємствам, які можуть дати найбільший кумулятивний ефект усьому технологічному ланцюгу суміжних виробництв. В Україні такими сферами с енергетика та енергозберігаючі технології.
Значно перспективніший горизонтальний характер структурно-промислової політики, який не передбачає обов'язкове пряме втручання держави. Така промислова політика є інституці- алізованою, згідно з нею регулятивні функції держави спрямовані на створення сприятливого макроекономічного, інституціо- нальїюго середовища та законодавчого поля для самостійного вибору підприємствами ринкових сегментів. Усе це є передумовою гнучкої адаптації до структурних змін відповідно до сукупного попиту і пропозиції на товари та послуги, а також державних пріоритетів.
» следующая страница »
1 ... 317 318 319 320 321 322323 324 325 326 327 ... 452