На думку професора P.A. Фатхутдінова, аналіз теорії та практики економічного управління різними об’єктами дозволив встановити необхідність застосування до менеджменту як мінімум 13 наукових підходів: системний, комплексний, інтеграційний, маркетинговий, функціональний, динамічний, відтворювальний, процесний,
нормативний, кількісний (математичний), адміністративний, поведінковий, ситуаційний. Кожний з перерахованих підходів відбиває або характеризує один з аспектів менеджменту. Вони не є синонімами, не дублюють один одного, що підтверджує порівняння їх змісту.
Слід зауважити, що в сучасній літературі можна зустріти й інші прогресивні підходи до менеджменту як до науки.
Наприклад, професор Ф.І. Хміль в підручнику «Менеджмент» виділяє три основні підходи до менеджменту: проиесний. системний. ситуаиійний. Процесний підхід був значною віхою у розвитку управлінської теорії, а його основні складові застосовуються нині в практиці управління. Вперше поняття процесного підходу було запроваджено прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розглядалися авторами як незалежні одна від одної. На противагу цьому, процесний підхід у нинішньому розумінні розглядає функції управління як взаємопов’язані.
Управління можна розглядати як процес, що складається з серії взаємопов’язаних дій, які називаються функціями управління. У свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається із серії взаємопов’язаних дій. Отже, процес управління - це загальна сума всіх функцій управління.
На думку Анрі Файоля, якому приписують розробку цієї концепції, управління складається з п’яти основних функцій: передбачення (встановлення мети), планування, організація, розпорядження, координація та контроль. В інших наукових працях з теорії управління пропонується дещо інший набір функцій: планування, організація, розпорядництво (командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, добір персоналу, представництво, ведення переговорів (укладання угод). Майже в кожній публікації з проблем управління міститься авторський перелік функцій, який хоча б чимось відрізняється від запропонованих іншими. Як правило, це пов’язано з особливостями конкретної системи управління, досліджуваної тим чи іншим автором.
Системний підхід ґрунтується на теорії систем, яка вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50-х років - і в теорії управління.
Системний підхід до управління - це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, розкладанням проблеми на складові частини аж до виходу на прості питання типу: «Є - потрібно визначити».
В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають у ході його здійснення, лежить поняття системи.
Система - певна цілісність, яка складається зі взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких функціонує автоматично для досягнення загальної мети. Автомобілі, комп’ютери, телевізори - все це приклади систем. Отже, система складається з багатьох частин, кожна з яких працює у взаємодії з іншими, для створення цілого, що має такі якості, яких немає у її складових частин. Однак складові частини системи взаємозалежні. Якщо хоч одної з них не виявиться, то вся система або не буде працювати, або працюватиме неправильно.
Є два основних типи системи: закриті та відкриті. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від середовища, яке оточує систему. Прикладом такої системи може бути годинник, який працює незалежно від зовнішнього середовища доти, поки в ньому заведена пружина або є інше джерело енергії.
» следующая страница »
1 ... 4 5 6 7 8 910 11 12 13 14 ... 310