Основи аудиту

13. Аудитор розлядає зв’язок між витратами на одержання аудиторсь­ких доказів і користю отриманої інформації. Однак питання пов’язаної з цим складності чи витрат само по собі не є достатньою підставою для не­виконання аудиторської процедури, щодо якої немає альтернативи.

14.  Для формування аудиторської думки аудитор не перевіряє всю наявну інформацію, оскільки висновків можна зазвичай дійти, застосо­вуючи методи вибіркової перевірки та інші підходи до відбору статей для перевірки. Крім того, аудитор, як правило, вважає за необхідне покласти­ся не аудиторські докази, що є рідше переконливими, ніж остаточними; проте, аби отримати обгрунтовану впевненість, аудитор не задовольняєть­ся аудиторськими доказами, що є менш, ніж переконливі. Аудитор засто­совує професійне судження та ставиться з професійним скептицизмом, оцінюючи кількість та якість аудиторських доказів і, отже, їхню дос­татність та відповідність для підтвердження аудиторської думки.

Використання тверджень при отриманні аудиторських доказів

15.   Управлінський персонал несе відповідальність за достовірне по­дання фінансових звітів, які відображають характер та діяльність суб’єкта господарюання. Пояснюючи, що фінансові звіти справедливо й достовір­но відображають (або подають достовірно, в усіх суттєвих аспектах) відпо­відно до застосованої концептуальної основи фінінсової звітності, управ­лінський персонал явно чи неявно робить твердження щодо визнання, оцінки, подання різних елементів фінансових звітів та розкриття пов’я­заної з ними інформації.

16.  Аудиторові слід достатньо докладно використовувати тверджен­ня щодо класів операцій, залишків на рахунках та подання й розкриття інформації для формування основи для ризиків суттєвого викривлення, планування та виконання подальших аудиторських процедур. Аудитор використовує твердження під час оцінювання ризиків, розглядаючи різні типи потенційно можливих викривлень, які можуть відбутися, і таким чином плануючи аудиторські процедури у відповідь на оцінені ризики. В інших МСА обговорюються конкретні ситуації, коли аудиторові необхі­дно одержати аудиторські докази на рівні тверджень.

17.   Твердження, які використовує аудитор, поділяються на такі ка­тегорії:

а) твердження щодо класів операцій та подій за період, що перевіряється:

I)                                   наявність:        операції та події, які відображені в звітності, відбулися та стосуються суб’єкта господарювання;

II)   повнота: відображені всі операції та події, які мають бути відобра­жені в звітності;

III)   точність: суми та інші дані, які стосуються відображених в звітності операцій та подій, відображені належним чином;

IV)   відсічення: операції та події, відображені у відповідному звітному періоді;

V)   операції та події, відображені на відповідних рахунках;

б) твердження про залишки на рахунках на кінець періоду:

I)   існування: активи, зобов’язання та частки участі в капіталі існу­ють;

II)   права і зобов’язання: суб’єкт господарювання утримує чи контро­лює права на активи, зобов’язання є зобов’язаннями суб’єкта господарю­вання;

III)    повнота: відображені всі активи, зобов’язання та частки участі в капіталі, які мають бути відображені в звітності;

IV)   оцінка вартості та розподіл: активи, зобов’язання та частки участі в капіталі включені в фінансові звіти у відповідних сумах та будь-які остаточні коригування оцінки вартості та розподілу відображені в звітності відповідним чином;

в) твердження про подання та розкриття інформації:

I)   наявність та права й зобов’язання: події, операції та інші питання, інформація про які розкрита, відбулися та стосуються суб’єкта господа­рювання;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 215 216 217 218 219 220221 222 223 224 225  ... 242