Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування, використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покриває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфейтуванні будь-якої вимоги за пі ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.
Форфейтинг є однією з нових для вітчизняного ринку форм банківських операцій, економічний зміст якої складається у фінансуванні зовнішньоекономічної діяльності експортерів на основі надання їм середньострокових пільгових кредитів на умовах обліку без права регресу комерційних і фінансових векселів, власниками яких виступають підприємства-експортери.
Передумовами виникнення форфейтингу були операції «а-форте» (переуступка прав), що з'явилися в 50-х роках у період значного збільшення обсягів міжнародної торгівлі в зв'язку з обмеженістю коштів експортерів для надання середньострокових комерційних кредитів імпортерам.[2]
Поява форфейтинг була обумовлена певною недосконалістю угод «а-форте», які ще називають формою обліку делькредере. Угоди «а-форте» також використовувалися з метою надання кредитів експортерам, але на принципах солідарної відповідальності під вексельні зобов'язання і поручительства банків чи фінансових товариств. Відповідно до умов угод «а-форте» векселедавець не мав права порушити умови тратти про солідарну гарантію платежу, пов'язані з його підписом, але міг не гарантувати акцепту. Індосант також мав можливість ухилитися від гарантії платежу й акцепту. Крім того, у зв'язку із солідарністю, значно більшими були розміри комісійних і дисконту, виплачуваних банку за даний кредит.
Із середини 80-х років з лібералізацією фінансових законодавств багатьох країн умови кредитування були спрощені, завдяки чому в практику введені нові види угод, що ґрунтуються на загальному договірному праві, зокрема і форфейтинг.
Форфейтинг є двосторонньою угодою, учасниками якої виступають продавець і покупець фінансових (платіжних) зобов'язань. Продавцем форфейтингових платіжних зобов'язань виступає експортер, що приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів. Покупець (форфейтор), у ролі якого виступає банк, купуючи платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язань, що виступають предметом угоди, а тому бере на себе всі ризики, пов'язані з їх оплатою.
З урахуванням безумовного відмовлення форфейтора від свого права зворотної вимоги (регресу) до продавця або до попередніх бенефіціарів, заборгованість супроводжується забезпеченням у формі авалю, чи окремим документом, рідше - індосаментом банку. Використання форфейтинга дозволяє покрити ризик делькредере, ризик непередачі зобов'язань і валютний ризик експортера.
Предметом форфейтингу є дебіторська заборгованість покупців товарів (імпортерів), що оформляється у формі комерційних тратт (переказних векселів) чи простих векселів. Використання в якості форфейтингових платіжних зобов'язань простого чи перекладного векселя обумовлено їх довгим і широким застосуванням під час кредитування торгових операцій, а також простотою їхнього оформлення.
Форфетовані боргові зобов'язання купуються на дисконтній основі, тобто шляхом їхнього обліку. Дисконтування відбувається по фіксованій дисконтній ставці шляхом авансового стягування відсотків за весь період використання кредиту. Таким чином, унаслідок цієї угоди експортер негайно отримує на свій рахунок суму, що дорівнює номіналу виписаних векселів за винятком розміру дисконту.
» следующая страница »
1 ... 79 80 81 82 83 8485 86 87 88 89 ... 193