До найважливіших організацій у міжнародній економічній сфері відноситься Міжнародний валютний фонд (МВФ), штаб-квартира якого знаходиться у Вашингтоні.
МВФ (International Monetary Fund — IMF) є одним із спеціалізованих закладів ООН і становить основу функціонування міжнародної валютної системи. МВФ був утворений одночасно з Міжнародним Банком Реконструкції і Розвитку (МБРР), який ще називають Світовим Банком, наконференції ООНу Бреттон-Вудс (Нью-Гемпшір, Англія), яка відбулася 1-22 липня 1944 року.
МВФ створений для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва на основі встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень, надання кредитних ресурсів своїм членам, пов’язаних з неврівноваженістю платіжних балансів. МВФ також слугує форумом для консультацій і співробітництва в галузі міжнародних валютних відносин.
МВФ займається суто грошово-кредитними проблемами (тобто платіжним балансом), а реабілітація та розвиток економіки країни- боржника не є його прямим завданням. Проблеми зовнішньоекономічних розрахунків та зовнішньої заборгованості різних країн вирішуються неодинаково, оскільки причини їх виникнення та заходи, що вживаються для їх вирішення, індивідуальні для кожної країни. Тому МВФ розробляє рекомендації з економічної політики згідно з внутрішніми особливостями країни.
Нині членами МВФ є близько 189країн, його діяльність підкорена інтересам забезпечення стабільності валютно-фінансової системи світу.
З країн Центральної і Східної Європи у МВФ входять Югославія, Румунія (з 1972 року), Угорщина (з 1982 року), Польща (з 1986 року),
Болгарія, Чехословаччина і Албанія (всі — з 1990 року). У жовтні 1991 року колишній СРСР отримав статус члена МВФ. Після розпаду СРСР до МВФ автоматично вступило 15 нових держав. У 1992 році в МВФ також вступила Швейцарія. Після розпаду Чехословаччини (1 січня 1993 року) і Югославії членами МВФ стали Чехія, Словакія, Хорватія, Словенія і Югославія.
З 1947 року МВФ як і МБРР має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Угода, підписана ООН, МВФ і МБРР, передбачає певні форми співробітництва, хоч і з деякими обмеженнями. В ній, зокрема, йдеться про те, що сторони не даватимуть одна одній жодних рекомендацій без попереднього узгодження. Це обмежує можливості ООН впливати на МВФ і МБРР, тобто обидві організації в своїх діях повністю автономні.
Мету та завдання МВФ визначає його Статут (офіційна назва “ Статті угоди Міжнародного валютного фонду”), до якого за час існування МВФ були внесені три поправки, кожна з яких призвела до істотних змін багатьох статей. Перша поправка (1969 р.) санкціонувала емісію спеціальних прав запозичення; друга (1978 р.) зафіксувала перехід від Бреттон-Вудської валютної системи до Ямайської; третя поправка (1992 р.) стосується санкцій щодо держав-членів, які мають прострочені зобов'язання перед Фондом.
У вересні 1997 року Рада керуючих МВФ ухвалила резолюцію №52-4 “Спеціальне одноразове надання СПЗ — запропонована четверта поправка до Статуту”. Поправка вноситься до статті XV розділу І Статуту, в якій сказано: “Для задоволення потреби, в разі її виникнення, в поповненні існуючих резервних активів Фонд уповноважений здійснювати розподіл спеціальних прав запозичення між державами-членами, які є учасницями Департаменту спеціальних прав запозичення”.
Головною метою діяльності МВФ є створення необхідних умов для фінансової і економічної стабілізації в країнах-членах МВФ, підтримки стабільності їх валют, покращення обміну товарами, послугами і капіталами між країнами-членами, а також їх економічного зростання. Для досягнення поставленої мети країни співпрацюють як з МВФ, так і між собою. Передусім, країни-члени повинні:
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 169