Радянський Союз знову програв, на цей раз суттєво.
Грецька проблема
Під час другої світової війни в Греції був сильний рух Опору, очолюваний Національно-визвольним фронтом (ЕАМ), на чолі якого стояли ліві сили, головним чином комуністи. Проти фашистських окупантів діяла Національно-визвольна армія Греції (ЕЛАС). Можна було спрогнозувати, що наприкінці війни події в Греції розвиватимуться за югославським сценарієм. Але 4 жовтня 1944 р. в Греції висадилися англійські війська, які увійшли в Афіни. І хоч таким чином Черчілль не зміг перетнути шлях Червоній Армії в Європу, проте ставив за мету придушити комунізм хоч в Греції.
Через кілька днів, зустрівшись зі Сталіним в Москві, Черчілль домігся згоди Сталіна на розподіл сфер впливу на Балканах, за яким Греція мала відійти до британської сфери. Англійці жорстоко придушили повстання лівих сил в Афінах, повернули до Греції емігрантський монархічний уряд з Каїру. Під тиском англійців 12 лютого 1945 р. у Варкізі було підписано угоду між емігрантським урядом Пластіраса та лівими силами Опору про припинення кровопролиття та проведення плебісциту з питання державного устрою в Греції.
Проте миру в Греції варто було сподіватися. Не привели до миру і проведені під наглядом західних держав парламентські вибори (перемогли монархісти) і після цього — плебісцит. За монархію проголосувала більшість, і король Георгій II повернувся до Афін. Але в країні продовжувалась збройна боротьба між королівською армією і силами партизанів. Жорстока громадянська війна між монархістами і комуністами тривала до жовтня 1949 р. Черчілль вважав, що Сталін порушив неофіційну угоду про розподіл сфер впливу на Балканах.
Грецький уряд офіційно звернувся до США за допомогою. Події в Греції дуже турбували Захід. Питання розглядалось в ООН, проте ні до яких висновків не дійшли. Монархічні сили, яких підтримував Захід, не могли здолати комуністичних повстанців значною мірою завдяки підтримці, яку отримували від Югославії, Болгарії та Албанії. Партизани контролювали значну територію Греції, подекуди до половини площі країни. В разі необхідності вони переходили на територію згаданих держав і ставали недосяжними для грецьких урядових військ.
Захід вважав Грецію виключно важливим стратегічним фактором.
І не лише тому, що це був останній пристанок капіталізму на Балканах, а ще й як «коридор», через який комунізм міг розповсюдитись на Західну Європу, зокрема на Італію та Францію, де позиції комуністів були на той час сильними. Вирішилась грецька проблема на користь Заходу. Перевага урядових сил в Греції була пов’язана, з одного боку, з допомогою, яку грецький королівський уряд отримав від американців за доктриною Трумена
, а з другого, у зв’язку з тим, що в березні—липні 1948 р. розпалювалась сварка між Сталіним і Тіто
. Радянсько-югославські відносини з дружніх перетворились на ворожі. І Югославія 24 липня 1949 р. закрила свій кордон з Грецією. Це позбавило комуністичні партизанські сили Греції можливості отримувати югославську допомогу. А коли грецькі урядові війська зайняли головну базу комуністичних сил — гору Грамос, то ті 16 жовтня 1949 р. змушені були припинити боротьбу. Комунізм в Греції програв.
Розрив між СРСР та Югославією
Першим справді серйозним проломом в «соціалістичному таборі» був початковий період його створення і, здавалось, в його самому надійному місці — в радянсько-югославських відносинах. Після закінчення другої світової війни радянсько-югославські відносини були найбільш дружніми. Цьому сприяла героїчна боротьба Народно-визвольної армії Югославії на чолі з лідером компартії Югославії (КПЮ) Йосипом Броз Тіто проти фашистських окупантів.
Проте з кінця 1947 р. стосунки між СРСР та Югославією, а фактично між Сталіним і Тіто почали погіршувались. Це породжувалось не лише «надмірними зовнішньополітичними амбіціями Тіто» (претензіями Югославії на Трієст
» следующая страница »
1 ... 18 19 20 21 22 2324 25 26 27 28 ... 187