Міжнародна економіка

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперу­вання:

1)   здійснення спільних програм;

2)   договірна спеціалізація;

3)   створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми у двох формах: підрядне кооперу­вання, при якому виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об’єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково- технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання ви­робництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учас­никами виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асор­тименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності парт­нерів, спільне управління підприємством, спільне наражання на ви­робничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та ак­ціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погоджен­ня проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передання ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

б)   співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в)  співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперо­ваної продукції.

Існує класифікація міжнародного кооперування залежно від його основних ознак. Характерні види кооперування, які розрізняють в світовому господарстві:

•                     за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

•                     за стадіями — передвиробниче, виробниче, комерційне;

•                     за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

•                     за структурою зв’язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутріш­ньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

•                     за територіальним охопленням — між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

•                     за кількістю суб’єктів — дво- і багатостороннє;

•                     за кількістю об’єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов’язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

Сьогодні склалися об’єктивні передумови активної участі Украї­ни в МПП, чому сприяє:

•         значна зміна системи економічних відносин;

•                     прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньо­економічні зв’язки та зовнішньоекономічну діяльність;

•         прискорення світового науково-технічного прогресу;

•                     необхідність спільного вирішення глобальних проблем люд­ства;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 89 90 91 92 93 9495 96 97 98 99  ... 215