Міжнародна економіка

розробив стабілізаційні заходи і зазначив обов’язковість їх виконання для отримання фінансової підтримки. Але цього було недостатньо для виправлення валютно-фінансових диспропорцій в економіці. Корені диспропорцій полягали в нездатності місцевої економіки швидко реа­гувати та адекватно пристосуватись до змін у світовому господарстві. Тому з’явились програми структурного пристосування до економіч­ної еволюції в розвинутих країнах, що розроблялись МБРР. Програ­ми відновлення економіки чи будь-якої галузі за своїм змістом набли­жені до планів та програм розвитку, але відрізняються надзвичайним характером обставин (воєнні дії, стихійні лиха), на підставі яких вони запроваджуються.

Загалом програми стабілізації та розвитку містять такі надзвичайні елементи:

•                     заохочення експорту, зокрема шляхом девальвацій і збільшен­ня закупівельних цін на сільськогосподарську сировину, а та­кож обмеження імпорту;

•                     створення сприятливих умов для функціонування іноземного капіталу через лібералізацію інвестиційних кодексів та стиму­лювання його припливу;

•                     ліквідація або зменшення дефіциту держбюджету за рахунок зменшення витрат на соціальні потреби та відміни субсидій на товари масового попиту;

•         заморожування заробітної плати;

•                     обмеження втручання держави в економіку, зростання здійсню­ваних програм та приватизація підприємств держсектора;

•                     стимулювання внутрішніх заощаджень, в тому числі за допо­могою позичкового процента;

•                     заохочення приватної ініціативи для створення ефективних ви­робництв дрібної та середньої ланки «неформального сектора».

Девальвація була спрямована на усунення дефіциту платіжного балансу з поточних операцій, досягнення загальної фінансової стабі­лізації та забезпечення ефективного розподілу ресурсів. Але на прак­тиці все виявилося набагато складніше, тому що взаємозв’язки, з яких виходять прибічники девальвації, діють в умовах країн Африки надто неоднозначно. Через нестачу матеріальних і фінансових коштів для швидкого налагодження або поширення виробництва цінова елас­тичність експортних пропозицій сільських виробників у регіоні зали­шалась досить низькою. До того ж, хоча в ряді країн, що взяли на оз­броєння рекомендації МВФ/МБРР, рівень закупівельних цін було сут-

тєво підвищено (в 1980—1986 рр. — на 50 %), різниця між закупівель­ними і світовими цінами на експортну сільськогосподарську сирови­ну залишалась значною. Дефіцит надходжень від експорту 1986 р. ста­новив 19 млрд. дол., в 1992 р. — 50 млрд. дол.

Лібералізація зовнішньоторговельних операцій не покращила си­туацію. Ліквідація протекціоністських тарифів і пом’якшення держав­ного контролю підірвали розвиток імпортозамінюючих галузей, оскіль­ки високоякісна продукція ТНК придушила місцеве виробництво та у структурі імпорту відбувся зсув на користь споживчих товарів.

Щодо пропонованого експортоорієнтованого розвитку, то він нав’язував формування сировинного експорту країнам, що опини­лися в борговій кризі через неповороткість свого сировинного секто­ра. Така політика здійснювалась на випадок нового економічного буму, якщо виникне потреба у сировині.

Пропозиції МВФ/МБРР щодо демонтажу йдуть всупереч реаль­ностям Африки, де приватний сектор слабкий і роз’єднаний, може державі під силу розв’язування проблем розвитку. Головний зиск дістається в цьому напрямку іноземному капіталу, який за безцінь екс­портує промислові підприємства і ще більше посилює позиції в Афри­ці. «У ряді випадків, — зазначає африканський вчений Т.Мкадаріве, — приватизація означає денаціоналізацію та іноземний контроль.»

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 54 55 56 57 58 5960 61 62 63 64  ... 215