Методологія та організація наукових досліджень

Головним підсумковим документом дослідження є звіт. За своєю структурою звіти мають відповідати загальній логіці нау­кового аналізу і включати:

•  вступну частину з викладом найважливіших програмних положень. До них належать опис проблеми, мета і завдання до­слідження, об’єкт та предмет аналізу, інтерпретація основних по­нять, висунуті гіпотези, характеристика вибіркової сукупності;

•   основну частину звіту, яку складають проблемні розділи, кількість яких, як правило, визначається кількістю висунутих гіпотез;

•    заключну частину звіту, яку складають головні висновки дослідження, а в разі потреби, додаються також практичні реко­мендації щодо вирішення існуючих проблем;

•    додатки до звіту, які містять, як правило, інструментарій дослідження (баланс, звіти, анкети), за допомогою яких отрима­но емпіричну інформацію. Сюди ж включаються таблиці і гра­фіки, шо не увійшли до наукового звіту.

Загальними вимогами до звіту є: чіткість і логічність викла­ду, аргументованість основних положень, висновків, точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, об­ґрунтованість рекомендацій і пропозицій. Він обов’язково вклю­чає титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів.

Звіт призначений у першу чергу для замовника досліджен­ня, який зацікавлений мати докладну інформацію і практичні рекомендації, що дають змогу відповідно коригувати свої дії.

Окрім вищеназваних видів документів, розрізняють ще нау­кові публікації, які адресовані, головним чином, фахівцям, що вивчають цю проблему, і публікації у засобах масової інформа­ції — розраховані на широкі верстви населення, яких хвилюють найактуальніші проблеми громадського життя.

Готуючи підсумковий документ, дослідник має враховува­ти специфіку споживача та основні вимоги до кожного із цих видів оформлення результатів.

Основною метою «замовленого» дослідження є висновки та рекомендації на підставі аналізу отриманої інформації.

Основні вимоги до аналізу інформації, висновків та реко­мендацій, поданих у звіті, можна сформулювати таким чином.

Висновки і рекомендації мають ґрунтуватися насамперед на аналізі інформації, отриманої у конкретному дослідженні; при цьому не повинно бути міркувань, що спираються тільки на здо­ровий глузд, життєвий досвід, емоційні оцінки та ідеологічні упо­добання.

Під час підготовки звіту в жодному разі не можна виходити з того, чи будуть висновки і рекомендації приємні чи неприємні замовникові, оскільки його об’єктивний інтерес пов’язаний вик­лючно з відповідністю інформації реальному станові речей.

Рекомендації не повинні формулюватися у директивній формі як однозначні рішення, що вимагають від замовника обо­в’язкових дій.

Рекомендації науковця, якщо вони ґрунтуються на резуль­татах ретельно опрацьованої інформації, можуть виконувати по­яснювальну і прогностичну (частково) функції, залишаючи сфе­ру практичних соціально-економічних рішень практикам (полі­тикам, управлінцям, адміністраторам та ін.), що, власне, і є їхньою професійною діяльністю.

Практичні пропозиції розробляються з метою усунення ок­ремих проблемних ситуацій у розвитку соціально-економічних процесів, усунення негативних чинників і впровадження пози­тивних, коригувань. Методичні матеріали (вказівки, рекомен­дації) мають на меті пошук шляхів значного і цілеспрямованого вдосконалення організації економічних процесів на виробництві. У цьому випадку пропонується набір заходів, що мають методич­ний характер і які дають змогу підвищувати трудову активність, пізнавальну активність, поліпшувати їх інформування, стабілі­зувати склад соціальних груп тощо.

Соціальні проекти — соціально підготовлені, ретельно об­ґрунтовані конкретні пропозиції щодо впровадження в трудо­вих колективах якісно нових форм організації праці і вироб­ництва.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 109 110 111 112 113 114115 116 117 118 119  ... 138