Економісти розглядають досконалу конкуренцію як ідеальну ринкову структуру. По-перше, кожна фірма досягає максимуму прибутку, виробляючи продукцію за умови, що Р=МС. Це означає оптимальний розподіл ресурсів, при якому вони використовуються найраціональніше, даючи максимальну користь. По-друге, при досягненні довгострокової рівноваги кожна фірма виробляє продукцію за умови Р=АС. При цьому кожна фірма одержує лише нормальний прибуток, а тому забезпечується найдешевший із усіх можливих варіантів випуск, що також сприяє збільшенню суспільного добробуту.
Монополія
Другим ідеальним типом ринкової структури, що є найвиразнішою альтернативою досконалій конкуренції виступає монополія. Хоча в чистому вигляді вона існує скоріше як економічна модель, у реальному світі можуть виникати форми, що наближаються до такої ринкової структури. Вони створюються там, де створюються умови, які дають змогу суттєво затруднити вихід на ринок фірмам-кон- курентам. Такі бар’єри можуть створюватися масштабами виробництва, котрі диктуються сучасною технологією, природною обмеженістю ресурсів, доцільністю задоволення загальних потреб з одного джерела, а також патентами, ліцензіями, що закріплюють виключне право фірми на виробництво і продаж продукту.
У зв’язку з цим, слід розрізняти штучні монополії, що виникають як результат надмірної концентрації виробництва і капіталу, або завдяки патентному чи ліцензійному праву, яке створює бар’єри для вступу у галузь конкурентів, і природні монополії, виникнення яких зумовлено відсутністю близьких замінників. Типовим прикладом природної монополії є муніципальні комунальні служби. Каналізацію, водо і газопостачання економічно недоцільно здійснювати на конкурентній основі. Немає сенсу прокладати паралельні каналізаційні, водопроводні та газопроводні мережі, бо значно зростаючи середні витрати роблять це економічно невиправданим.
Особливості поведінки монополіста, на відміну від вільнокон- куруючої фірми зумовлені насамперед можливістю впливати на ціни. Суто монополістична фірма створює ціну (price maker). Якщо за умов досконалої конкуренції ціна — постійна величина, а виробник має вирішувати, скільки випускати продукції за цією ціною, то за умов монополії завдання формулюється інакше: необхідно вибрати ціну, при якій буде випускатися бажана кількість продукту, тобто одночасно вибираються ціна та обсяг випуску.
Може скластися враження, що монополіст, цілком контролюючи виробництво, здатен встановити яку завгодно високу ціну і таким чином збільшувати дохід. Але не слід забувати, що йдеться про монополію, як ринкову структуру, яка підкоряється законам ринку, зокрема закону попиту. Надмірне підвищення ціни неминуче спричинить скорочення продажів, а отже й доходу. Співвідношення між ціною і доходом за умов монополії можна показати на такому прикладі (табл.7).
Таблиця 7
|
Співвідношення між ціною та доходом.
Похожие книги
|