Інвестознавство

Щодо оподаткування, то у разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків існуючі підприємства з іноземними інве­стиціями звільнялися від них на 5 років. Цим самим Декретом запро­ваджувалася кваліфікація іноземної інвестиції як суми, не меншої за 20% статутного капіталу підприємства, а також встановлювалися об­меження стосовно мінімальної суми цієї інвестиції.

Законом України «Про Державну програму заохочення іноземних інве­стицій в Україні» (1994р.) встановлювалися пріоритетні сфери для іно­земного інвестування, висувалися вимоги до інвесторів, які претенду­ють на одержання додаткових пільг, і зміст пільг, що надаються сто­совно інвестиційних проектів і пріоритетних сфер. Інвестування може проводитися іноземними інвесторами у вигляді: іноземної валюти; будь-якого рухомого чи нерухомого майна; акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також векселів та інших грошових вимог; будь-яких прав інтелектуальної власності, що мають вартість (включаючи ав­торські права, винаходи, торгові знаки, фірмові найменування та ін.); прав на господарську діяльність (таких, як розвідування, розробка, добування, експлуатація природних ресурсів, отриманих за законом чи угодою); платних послуг; в іншому вигляді, що не суперечить чин­ному законодавству України.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у таких формах:

1)     пайова участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

2)     створення підприємств, які повністю належать іноземним інве­сторам;

3)     придбавання діючих підприємств;

4)     придбавання рухомого і нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт та ін.).

В цілому потрібно відзначити, що в Україні спостерігається по­ступове становлення ринкових організаційних структур. Сформовані та діють нові інституції, які регулюють або забезпечують зовнішньо­економічну діяльність, формується мережа фірм та організацій, які на­дають методичну, консультаційну та практичну допомогу веденню міжнародного бізнесу на території України.

Значну роботу з акумуляції та ефективного використання вели­ких іноземних інвестицій виконує Українська державна кредитно-інве­стиційна компанія. З метою запобігання суперечок між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядуван­ня Указом Президента України у 1997 р. утворено палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій як постійно діючий консуль- тативно-дорадчий орган.

Причинами, які заважають залученню іноземних інвестицій в Ук­раїну, можна визначити такі:

1)     іноземним інвесторам практично не надається жодних гарантій щодо забезпечення їх прав власності;

2)     іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років при середньорічній прибутковості 38% (для України це нереально);

3)     у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо проінфор­мовані про стан та перспективи розвитку економіки України;

4)      основним недоліком чинних нормативних документів, що ре­гулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їх неузгодженість між со­бою.

Для України як держави з ринковою економікою важливо розгля­дати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін та економічного зростання.

Пріоритетними завданнями, що мають розв’язати іноземні інве­стиції, є:

1)    структурна реформа економіки;

2)     технологічне оновлення виробництва;

3)     виробництво товарів широкого вжитку;

4)     подолання залежності країни від імпорту.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і еко­номіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше ніж виробництво валового продукту. Однією з причин цього, було те, що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Впродовж ос­танніх років, не дивлячись на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб’єктам гос­подарювання всіх форм власності в загальному обсязі кредитів в еко­номіці країни. Якщо в 1991 році цей показник був рівний 12,8%, то в 1994 році 11,3%, 1996 року — 11,1%, а за січень-листопад 1997 року — близько 10,0%. Це свідчить про відсутність у комерційних банків еко­номічних стимулів кредитування виробничих інвестицій, наявності підвищеного ризику при наданні таких кредитів і обтяжило кредитні портфелі банків директивними кредитами, своєчасне повернення яких проблематичне. Великі кредитні ресурси банків відтягуються та­кож на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), де відсотки привабливіші в порівнянні з кредитами для інвестиційних проектів.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 40 41 42 43 44 4546 47 48 49 50  ... 224