Економічна теорія

Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі є

(рис. 12.3):

—   суспільство в цілому в особі держави;

—   сільськогосподарські підприємства;

—   індивідуальні виробники сільськогосподарської про­дукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства).

Суб'єкти аграрних відносин

Держава

Сільськогосподарські підприємства, коопера­тиви, товариства, селянські спілки

Індивідуальні ви­робники (фермери, сімейно-індивідуальн господарства)

Рис. 12.3. Суб'єкти аграрних відносин

Взаємодія суб'єктів аграрних відносин є основою еконо­мічних відносин у цьому секторі. Ці суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а й з представни­ками інших галузей і суспільством в цілому. Отже, аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відно­син суспільства.

 2. Форми власності на землю і форми

господарювання в аграрному секторі економіки

Характер і особливості аграрних відносин визначають­ся насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва. Земельні відносини у всіх країнах світу про­йшли тривалий шлях розвитку й у кожній країні набули своїх особливостей. В Англії капіталістична власність на землю виникла в результаті зігнання селян з їхніх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, ко­лишній Російській імперії та ряді інших країн Європи по­міщицькі латифундії поступово перетворилися на капіта­лістичні господарства. Велика французька революція (1789— 1794 рр.) ліквідувала феодальне володіння землею, яку було передано в приватну власність. У США, де на більшій ча­стині території не було феодальних відносин, у результаті безплатного надання землі у власність виник клас земле- власників-фермерів.

У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми (рис. 12.4).

Форми власності на землю

Рис. 12.4. Форми власності на землю

Державна                       Колективна                     Приватна

Наявність різних форм власності на землю і землекори­стування є основою багатоукладності сільського господар­ства (рис. 12.5). Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розміра­ми і формами власності види підприємств — дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські ко­оперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогос- подарськими підприємствами та організаціями (рис. 12.6).

Під впливом певних умов, економічних, природних, соці­альних, науково-технічних факторів, історичних традицій сформувалися різні моделі ефективних аграрних економік.

Американська форма організації аграрної сфери, при­міром, ґрунтується на приватних фермах з власною або орен­дованою землею, тісно пов'язаних із сервісними структура­ми, харчовою індустрією, банками. Останнім часом дедалі активнішу роль відіграють акціонерні підприємства.

Західноєвропейська модель спирається на сімейні фер­ми, розгалужену і всеохоплюючу кооперацію з чітко нала­годженим сервісом, дотриманням цінового паритету і жор­стких квот.

Китайська модель земельної реформи, що була прове­дена у 80-х роках, передбачала ліквідацію комун, директив­ного планування й обов'язкових поставок. Земля закріпле-

—         Верховна Рада України — на землі загаль­нодержавної власності;

—         Верховна Рада Республіки Крим — на зем­лі у межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

—         обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів — на землі у межах їхніх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 107 108 109 110 111 112113 114 115 116 117  ... 246