Банківська справа

До змінних витрат відносять виплати відсотків по вкладах, депозитах та міжбанківському кредиту. Вони залежать як від обсягів залучених бан­ком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відносять також плату за послуги регіональної рахункової палати та регіонального розра­хунково-касового центру за здійснення розрахункових операцій, забезпе­чення готівкою. Змінними можуть бути витрати банку на рекламу, відряд­ження, поштово-телеграфні витрати тощо.

У відповідності з діючою методикою комерційні банки визначають прибуток або збиток від своєї діяльності щоквартально, в останній опера­ційний день кварталу. Протягом кварталу доходи та витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсум­ками діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів бан­ку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на підставі встановлених зборами акціонерів пропорцій.

У залежності від податкового законодавства банки сплачують податки з прибутку в державний та місцеві бюджети. Звичайно, методика стягнен­ня податків, що застосовується, впливає як на розмір, так і на порядок роз­поділу прибутку.

Одне з основних завдань банків — це отримання прибутку, що є дже­релом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту співробітників банку. Прибуток є найважливішим показником діяльності комерційних банків. Він використовується аналі­тиками для визначення рейтингів банків на підставі їх балансів.

Таким чином, комерційний банк — це перш за все кредитна установа, яка будує свою діяльність на таких принципах:

— прибутковість. Прибуток банку утворюється з різниці відсотків, які стягуються з клієнтів та які виплачуються ним за банківськими операція­ми, а також за рахунок комісійних зборів за надані послуги. Показник при­бутку офіційно вважається основним показником діяльності банку. Зна­чення цього принципу полягає в тому, що без доходності банк не може існувати;

— стратегія банку повинна полягати в найдешевшому придбанні капі­талу і продажу його за найвищою ставкою;

—  комерційний банк — ризикове підприємство, але ризикувати він може лише величиною свого капіталу, тобто повинно діяти правило: все для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин, за прин­ципом взаємної зацікавленості.

3.   Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвину­тих країн важливу роль почали відігравати спеціалізовані небанківські кре­дитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мо­білізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товари­ства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення та стали важливим постачальником позикового капіталу.

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні передумови: зростання доходів населення в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеці­альних послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізо­ваних небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди), на відміну від банків, можуть акумулювати грошові заощадження на довго­тривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

 

« Содержание


 ...  14  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я