саморозвитку, більш широкі можливості вибору виду занять та відпочинку, зменшення розбіжностей у життєвому рівні населення та відчуття несправедливості.
Але економічне зростання являє собою лише один із аспектів подальшого розвитку. Слід чітко усвідомлювати, що коли збільшення виробництва супроводжується руйнуванням ландшафтів, погіршенням екологічної рівноваги, перенаселенням у містах, зростанням психологічної напруги та захворювань, тоді прагнення отримати короткострокові вигоди від зростання може привести до катастрофи у майбутньому.
За оцінкою фахівців, природа може «витримати» розвиток промислового виробництва при ігноруванні екологічних аспектів не більше 25 років, а надалі з'являються кризові явища у вигляді втрати лісів, спустелення, погіршення якості прісної води, втрати біологічного різноманіття.
Забруднення навколишнього середовища може привести до втрати планетою у найближчі 50 років майже половини біорізноманіт-тя, а збереження темпів знищення лісів (0,6% за рік) негативно вплине на клімат планети, бо ліс поглинає вуглекислий газ та постачає більше половини кисню, сприяє збереженню балансу між поверхневими та підземними водами [10,с.271,275].
Стрімке зростання дуже часто погіршує стан навколишнього середовища та збільшує імовірність глобальної кліматичної катастрофи. Тому необхідно приділяти увагу не лише темпам зростання, а й його напрямкам.
Визначенню пріоритетів розвитку економіки держави приділяли велику увагу уряди різних країн як в умовах планового так, і ринкового господарства. Але вони переважно були спрямовані на розв'язання нагальних поточних проблем. Регулюючі заходи мали свої особливості.
В умовах планової економіки поступово загострювалась проблема якості продукції та ефективності виробництва. Для стимулювання ефективного використання ресурсів намагались застосовувати різні вимірювачі обсягів виробленої продукції, але вони не давали змогу суттєво вплинути на кінцеві результати виробництва. У роботах Д.В.Валового детально проаналізовані «парадокси» планової економ
іки, доведена непридатність показника валової продукції для оцінювання економічного зростання, недоліки інших показників. Попри всі заклики до зниження ресурсомісткості продукції та її собівартості виробникам вигідно було збільшувати використання матеріалів, ще й найбільш дорогих.
Поки існує можливість збільшення кількості залучених у виробництво ресурсів, позитивний взаємний вплив екстенсивних і інтенсивних факторів сприяє підтримці високих темпів економічного зростання. Коли ж можливості розширення масштабів використання основних ресурсів майже вичерпано, механізм взаємодії факторів починає діяти у зворотному напрямку.
Інтенсифікація може здійснюватись як за рахунок якісної зміни продуктивних сил, так і за рахунок кращого використання ресурсів. Відповідно мова може йти про кількісні та якісні форми інтенсивного розвитку.
Кількісний напрям знаходить відображення у більш ефективному використанні вже створеного виробничого потенціалу завдяки мобілізації внутрішніх резервів.
Якісна форма інтенсивного розвитку виробництва передбачає якісне його удосконалення на основі застосування принципово нової техніки та технології, підвищення кваліфікації працівників.
Можливо виділити також часткову (або ресурсомістку) та повну (ресурсозберігаючу) інтенсифікацію.
Ресурсомістка або часткова інтенсифікація переважно має місце на першому етапі інтенсивного розвитку, коли економія одних ресурсів (частіше за все робочої сили) може супроводжуватись зростанням витрат інших. При цьому сукупні витрати на одиницю продукції мають зменшуватись. Для багатьох галузей економіки колишнього Радянського Союзу була властива саме така форма інтенсифікації. Проте повної всебічної інтенсифікації, коли забезпечується економія усіх видів ресурсів, не було досягнуто, що лише зайвий раз підкреслило недоліки адміністративної економіки.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8