Марксизм-ленінізм брав з наукових теорій лише те, що підходило до його концепції. Решту оголошували помилковим, несуттєвим або замовчували. До того ж, те, що використовувалось, тлумачилось цими вченими на власний розсуд, часто перекручувалось. У комуністичній "науці" насправді домінувало не діалектичне, а, як правильно зазначає професор О. О. Шевченко, так зване соціо- центричне мислення — прямолінійне і примітивне, що проявлялося в постійному повторенні одних і тих самих думок, догматизмі, неспроможності вийти раз і назавжди за визначені межі, підгонці матеріалу під політичну "лінію", ідеологію. Такий підхід породжував у науці, в тому числі в історії держави і права, безальтерна- тивність, культовість, безликість, боязнь правильного тлумачення першоджерел тощо. Вчення "класиків марксизму-ленінізму" та їх послідовників оголошувалось єдино правильним, єдиною науковою істиною. Марксистське однодумство догматично повторювало раз і назавжди встановлені "істини" та приклеювало на всі етапи і епохи вигадані ідеолого-політичні штампи. Буржуазне суспільство, державу і право, наприклад, безапеляційно оголошували загниваючими, такими, що прямують до загальної кризи і загибелі, а єдино прогресивним вважали соціалістичний лад, який швидкими темпами йде до розквіту і перемоги у світовому масштабі. Насправді "соціалістична демократія" була наскрізь фальшивою, показовою та абсолютно нівелювала особистість.
Намагання приховати справжній стан речей, суцільна необ'єк- тивність, заідеологізованість призводили до того, що численні першоджерела, архіви, документи, зарубіжна література і періодичні видання тримали в закритих спецфондах.
Не зовсім задовільним є і метод позитивізму, що протиставляє марксистській ідеології класової боротьби і революції еволюціонізм, тобто вчення про розвиток без внутрішніх суперечностей, стрибків, вибухів, революцій.
Немарксистські історики здебільшого безапеляційно заперечували вирішальну і визначальну роль економічних факторів у розвитку суспільства та наполягали на явній недооцінці опонентами так званих надбудовних елементів. Вони цілком справедливо зазначали, що ці елементи здатні суттєво впливати на економічні процеси, матеріальний базис, навіть змінювати його.
Для запобігання цим недолікам загальних методів вивчення в будь-якої науці повинно бути декілька. Сучасна світова думка містить широкий діапазон філософських установок, які дають можливість з різних позицій пояснювати історичні процеси виникнення, суті та розвитку держави і права. Відмова від якогось нібито "єдино правильного", моністично-матеріалістичного погляду на історію, методологічний плюралізм стали характерними і для науки в Україні.
Вплинула на це й різноманітна історико-правова література різних країн, де можна знайти багато концепцій, що намагаються прояснити походження й подальшу еволюцію держави і права (у тому числі релігійний, ісламський фундаменталізм, ліворадикальні, марксистські та немарксистські концепції тощо). Все це вимагає від сучасних вчених думати, аналізувати, а не займатися доктринерством і догматизмом. Стала очевидною обмеженість і однобічність марксистської п'ятичленної формаційної періодизації історичного процесу, побудованої, знову ж таки, на суто економічній типології (первіснообщинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і соціалізм-комунізм). Але в цю схему не вписувалося чимало явищ, процесів, цілих періодів розвитку суспільства. Зовсім не брали до уваги роль у розвитку суспільства релігії, традицій, історичного досвіду та ін. Це й призвело до широкого використання в українській науці поняття "цивілізація", що склалось в Європі ще наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Прихильники нових підходів вагоме місце приділяють людині, оскільки об'єктивні процеси історії значною мірою відбуваються, конкретизуються через внутрішній світ і досвід людини, що виражається у способі її життя, світогляді, системі цінностей, вчинках.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 215