Лекція 4. Розвиток державно-правових
Концепцій у Стародавньому Римі. Цицерон. Сенека та ідея духовної свободи всіх людей. Епіктет. Марк Аврелій. Юристи. Створення юриспруденції як самостійної науки
Естафету розвитку політико-правових вчень, започаткованих в Елладі, перейняли мислителі Стародавнього Риму.
Безперечно, державна і правова думка Риму чимало запозичила від поглядів Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та багатьох інших античних мислителів, але теоретичним концепціям римських авторів були притаманні своєрідність і новизна, чому сприяли нові соціально-економічні умови життя.
Так, характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Цицероном держави як публічно-правової спільності. Погляди грецьких стоїків стосовно вільного індивіда було використано римськими авторами (Цицероном і юристами) для створення, власне, нової концепції — поняття юридичної особи (правової особи, персони). Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки — юриспруденції. Римські юристи детально розробили комплекс політико-правових питань у царині загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук (цивільного, державного, адміністративного, кримінального та міжнародного права). Римські автори у своїх конструкціях теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в умовах якої вони жили і творили. Це, зокрема, криза полісної форми держави та старої полісної ідеології, перетворення Риму в імперію тощо. Давньоримські мислителі зробили значний внесок в історію вчень про державу і право, помітно вплинули на подальший розвиток політичних і правових вчень за Середньовіччя і в Новий час.
Найсистемнішими і ґрунтовнішими були вчення Марка Туллія Цицерона (106—43 до н.е.) І римських юристів.
Цицерон створив теорію змішаної форми влади та теорію циклічності форм правління, а також наповнив новим змістом ідею природного права, яка поширилась у всій Західній Європі аж до XX ст. Вчення Цицерона розвинули римські юристи, а згодом отці церкви.
У політичних трактатах Цицерона "Про державу" і "Про закон" найліпше відобразилась політична думка Риму напередодні падіння республіки.
Цицерон вважав, що держава і право виникли у відповідь на вимогу вродженого прагнення людей до спільного громадського життя і задоволення природної потреби в охороні власності. Державу Цицерон розглядає як "справу народу" — рориіі" або риьііка", що практично рівноцінне за значенням первинному вжитку англійського "соmmоnwealt" — "співдружність". Тут варто зауважити, що поняття республіка (держава) в теорії Цицерона наповнене більше моральним змістом, аніж політичним. Далі мислитель намагається з'ясувати сутність такої співдружності. Для цього він запровадив категорію "народ", якою позначив об'єднання людей, які добровільно згуртувалися навколо права і законів у єдиному прагненні користуватися благами суспільства на засадах взаємної вигоди. Відтак згідно із вченням Цицерона держава за своєю сутністю є самоврядним корпоративним об'єднанням, членство в якому належить усім громадянам, а головне її завдання — забезпечення умов справедливого урядування.
Цицерон сформулював три основних принципи справедливого урядування, які й надалі не втратили актуальності: 1) влада делегується народом; 2) влада має функціонувати винятково на підставі закону; 3) влада може бути виправданою виключно моральними чинниками. Далі мислитель дає аргументоване тлумачення змісту цих принципів. По-перше, народ є самоврядною організацією і має достатньо засобів, необхідних для самозбереження і розвитку. Благом у державі є закон, оскільки держава і закони — спільна справа народу; по-друге, перепоною на шляху до зловживань політичною владою урядовцями, які є ставлениками народу, стає обов'язкове урегулювання їхніх повноважень законом; по-третє, сама держава неодмінно мусить підпорядковувати свою діяльність вимогам природного закону (Божого закону справедливості) — найвищого авторитету в житті людей, а в приписи позитивних законів втілювати принципи справедливості. Жодний закон, який встановлюється людьми, не повинен порушувати природний порядок і створювати право із безправ'я, благо (добро) із зла, чесне із безчестя. Жодне законодавство, що суперечить вимогам природного права, не може називатися правом.
» следующая страница »
1 ... 26 27 28 29 30 3132 33 34 35 36 ... 215