Закони передбачали обов'язкову судову процедуру розгляду спірних справ. Відповідач за викликом позивача повинен був з'явитися в суд. Закони починались словами: Sі іп jus vосаt, іїо ("Якщо викликають на суд, нехай іде"). Проте сама влада не вживала заходів для виклику відповідача, прихід останнього до суду мав забезпечувати сам позивач.
Судова процедура являла собою змагання сторін перед судом, які самі надавали докази своєї правоти. Державні органи регулювали судовий процес, вислуховували сторони, свідків, виступаючи в ролі своєрідного третейського судді. Водночас передбачалось обов'язкове виконання рішень, ухвалених судовою владою.
Ці постанови законів засвідчили успіхи світського права, але судовий розгляд справи ще супроводжувався формулами та обрядами, недотримання яких могло призвести до втрати позову чи програшу справи.
З цього збірника можна судити про наявність міцної римської сім'ї з майже необмеженою владою батька, про сімейну власність, яка вже перебувала у стадії розпаду. Зафіксовано в певних межах і приватну власність, якою можна було розпоряджатися: продавати, дарувати, заповідати.
Регулювались певні майнові правовідносини, зокрема один зі способів набуття власності — манципація. Це був складний, специфічний обряд, що передбачав обов'язкову присутність власника речі і покупця. Крім того, мали бути присутні як свідки п'ять повнолітніх громадян і шостий, котрий тримав ваги. Власник речі, торкаючись її паличкою або рукою, проказував передбачені законом слова, передаючи своє право власності на річ покупцеві. У свою чергу, покупець приймав це право, також торкаючись рукою речі і проказуючи обрядові слова. На ваги клали саму річ або її частину, символ (пригорщу землі, зерна тощо), а покупець — символ платні (наприклад зливок міді).
Закони поділяли речі на дві основні категорії: речі, відчужувані шляхом манципації (гех тапсірі), і речі, які не потребували обряду манципації (гех пес тапсірі). До перших належали нерухоме майно (землі та будівлі), раби і тварини, якими користувалися для переїздів і перевезення вантажів, сільські сервітути (права на чужі речі — право проходити чи провести воду або прокласти дорогу через чужу землю). Інші речі не підлягали манципації.
В цю епоху зароджується поняття про необмежену квіритську власність ^отіпіит ех jure Qmritium), яка могла бути тільки в римлян і суворо охоронялася ранніми римськими законами. Посягання на цю власність жорстоко каралися. Зокрема, той, хто випасав або жав уночі квіритське поле, оброблене плугом, був приречений до страти в жертву підземним богам. Смертна кара загрожувала паліям і тим, хто крав серед ночі. За крадіжку, вчинену вдень, за самовільну порубку чужих дерев та інші злочини накладався великий штраф.
Значну увагу приділяли борговому праву. Найдавнішим видом боргового зобов'язання був пехит — кабала, самозаклад. За цим зобов'язанням боржник, який не сплатив борг, підпадав під владу кредитора. Останній заволодівав усім майном боржника, а його самого, дружину, дітей перетворював у боргових рабів, які відрізнялися від інших рабів лише тим, що знову ставали вільними, коли сплачували борг. Якщо ж кредитор не хотів брати боржника кабальним рабом, то його впродовж 60 днів у базарні дні тричі виводили на площу, оголошуючи суму боргу. Якщо не знаходилось бажаючих сплатити цей борг, то боржника карали смертю або продавали за кордон у рабство (табл. III). Отже, боргове право було надзвичайно жорстоким. Водночас Закони обмежували відсотки за позику, встановлювався їх максимальний розмір — не більше 1% на місяць і 8,3% річних.
Про інші види договорів у Законах написано мало. Зокрема, згадується договір зберігання. У таблиці"УШ (п. 19) записано, що коли хтось дав свою річ на зберігання іншій особі, яка не хоче її повернути, то власник має право на позов у подвійному розмірі вартості речі.
» следующая страница »
1 ... 159 160 161 162 163 164165 166 167 168 169 ... 215