Поділ праці в сучасних умовах—досить складна й розгалужена суспільна структура. По-перше, розрізняють поділ праці залежно від роду виробничої, тобто суспільно корисної діяльності. Це — галузева диференціація праці: промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, галузі невиробничої діяльності тощо. По-друге, поряд із галузевою, спостерігається й просторова диференціація праці. Відокремлені види виробничої діяльності з часом закріплюються за певними територіями. Виникає територіальний розподіл праці. Розрізняють два основних види територіального поділу праці: поділ праці всередині окремих країн і міжнародний поділ праці, тобто поділ праці між країнами.
Міжнародний поділ праці виступає як процес стабільної концентрації в окремих країнах виробництва матеріальних благ
та послуг понад власні потрби, тобто для зовнішнього обміну, і розвиток потреб внутрішніх виробничих можливостей на основі придбання продукції з-за кордону.
Як правило, міжнародний поділ праці ґрунтується на наявності в країнах корисних копалин, родючості землі, флори й фауни, лісних, водних і, звичайно, кліматичних умов, а також на історичних традиціях національної економіки тощо.
Таким чином, основними чинниками міжнародного поділу праці є:
— природні ресурси ;
— географічне положення країни ;
— ґрунтово-кліматичні умови ;
— розмір території (площа сільгоспугідь);
— історичні традиції;
— нагромаджений століттями досвід у виготовлені певних продуктів.
Одночасно з природними відмінностями і прогресом техніки розвиток міжнародного поділу праці, його характер визначаються також соціальним ладом, економічною системою, соціальними й політичними чинниками, зовнішньою політикою держави.
Поділ праці, в тому числі міжнародний, характеризує, насамперед, стан продуктивних сил. Одночасно не існує суспільного поділу праці без породженого ним обміну результатами господарської діяльності, досвідом, майстерністю, науково-технічними досягненнями тощо. На основі міжнародного поділу праці виникають міжнародна кооперація праці, міжнародне економічне співробітництво, тобто міжнародні економічні відносини.
Міжнародні економічні відносини — це відносини щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання благ і послуг у світовому господарстві. До них належать відносини у формах міжнародного обміну товарами й послугами, міжнародного руху капіталів, міграції робочої сили, кооперації та інтеграції виробничих процесів, міжнародних валютних, фінансових та кредитних відносин тощо.
Міжнародні економічні відносини мають певні особливості. По-перше, вони є похідними від національних економічних відносин; по-друге, відсутність чітко вираженої міжнародної 334
(світової) власності на основні засоби виробництва; по-третє, суттєвий вплив на міжнародні економічні відносини держав, країни яких є учасниками (суб’єктами) цих відносин; по-четверте, в міру становлення світового господарства міжнародні економічні відносини стають пріоритетними порівняно з національними економічними відносинами.
Багато економічних категорій, а отже, і виробничих відносин набувають у міжнародній сфері свій універсальний розвиток, тобто найповніше виявляють свій зміст.
Зокрема орієнтиром у цінових відносинах усередині країн стають світові ціни, принципи (правила) міжнародних розрахунків беруть на озброєння для здійснення угод усередині країни тощо.
» следующая страница »
1 ... 174 175 176 177 178 179180 181 182 183 184 ... 220