Політична економія

—       як власника ресурсів, підприємств і продукту держав­ного сектору економіки;

—       як регулюючу, керуючу систему, що забезпечує нор­мальне функціонування не лише державного сектору, а й еко­номіки в цілому.

Державне регулювання (державний механізм) зводиться, в основному, до економічної політики держави. Під економіч­ною політикою держави розуміють її діяльність як політичної організації в сфері економіки. Тобто держава не втрачає при­таманної їй політичної організації, однак вона політичні функції спрямовує в економіку, тобто базис суспільства. На­гадаємо, що окрім економічної політики, держава проводить національну політику, релігійну політику, політику соціаль­ного захисту та інші.

Економічна політика передбачає цілі, засоби їх досягнення та механізми впливу засобів на цілі. Серед цілей економічної політики виділяють, насамперед, зростання обсягів виробницт­ва, забезпечення необхідної структури народного господарства (необхідних народногосподарських пропозицій), досягнення повної зайнятості працездатного населення, високоефектив­ного використання наявних у країні ресурсів, забезпечення до­статнього рівня життя та добробуту населення, економічної безпеки країни тощо.

Засобами досягнення цілей виступають конкретні напря­ми економічної політики, такі як фіскальна, монетарна, зов­нішньоекономічна, соціальна. Окрім того, виділяють структур­ну та інноваційну політику, амортизаційну політику, аграрну політику та інші.

В економічній політиці суттєву роль відіграють так звані мультиплікатори, тобто показники впливу конкретних заходів на досягнення певних цілей, насамперед на зростання обсягів сукупного виробництва. Зокрема, якщо мультиплікатор по­датків становить — 4, то це означає, що зниження податків у країні на 20 певних одиниць зумовить зростання обсягів вироб­ництва на 80 одиниць.

20.  5. Планування, програмування та прогнозування

Чільне місце в господарському механізмі відводиться пла­нуванню, програмуванню та прогнозуванню. У ринковій еко­номіці ці процеси найповніше виявляються на рівні підприєм­ства (фірми, корпорацій та ін.). Найпоширенішою формою планування на мікрорівні є бізнес-план. Однак у міру розши­рення економічних функцій держави плануванням охоплюють­ся економічні процеси в масштабі суспільства, окремих регіонів і навіть світового господарства в цілому.

Категорії планування та прогнозування органічно пов’язані з більш ширшим поняттям — пропорційність. Пропорційність означає об’єктивно необхідну відповідність між окремими структурними елементами суспільного виробництва, зокрема ресурсами без якої (пропорційності) останнє існувати не може. Прикладом пропорційності можуть бути умови реалізації продук­ту при простому та розширеному відтворенні.

Пропорційність може складатись стихійно (як це звичайно, буває в природі та приватній економіці) і свідомо.

Свідомо підтримувану пропорційність називають планомір­ністю, а формами вияву планомірності виступають плануван­ня, програмування та прогнозування.

Планування зводиться до розробки планів. План — це мо­дель майбутнього, тобто того, як будуть використані ресурси, що і скільки буде вироблено, кому і за якою ціною продано, які очікуються результати господарської діяльності в перспективі. У масштабі країни — які обсяги сукупного продукту очікується одержати всього, у тому числі на душу населення, якими, мож­ливо, будуть рівень зайнятості й безробіття, як змінюватимуться рівень цін, заробітна плата та ставка відсотка, динаміка доходів населення, заощадження, інвестиції тощо.

У цілому головною метою державного втручання в еконо­мічний розвиток є забезпечення безперервності процесу відтво­рення національного господарства як єдиного цілого, досяг­нення економічної ефективності на макрорівні. Реалізація цієї мети здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

 

« Содержание


 ...  136  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я