— як власника ресурсів, підприємств і продукту державного сектору економіки;
— як регулюючу, керуючу систему, що забезпечує нормальне функціонування не лише державного сектору, а й економіки в цілому.
Державне регулювання (державний механізм) зводиться, в основному, до економічної політики держави. Під економічною політикою держави розуміють її діяльність як політичної організації в сфері економіки. Тобто держава не втрачає притаманної їй політичної організації, однак вона політичні функції спрямовує в економіку, тобто базис суспільства. Нагадаємо, що окрім економічної політики, держава проводить національну політику, релігійну політику, політику соціального захисту та інші.
Економічна політика передбачає цілі, засоби їх досягнення та механізми впливу засобів на цілі. Серед цілей економічної політики виділяють, насамперед, зростання обсягів виробництва, забезпечення необхідної структури народного господарства (необхідних народногосподарських пропозицій), досягнення повної зайнятості працездатного населення, високоефективного використання наявних у країні ресурсів, забезпечення достатнього рівня життя та добробуту населення, економічної безпеки країни тощо.
Засобами досягнення цілей виступають конкретні напрями економічної політики, такі як фіскальна, монетарна, зовнішньоекономічна, соціальна. Окрім того, виділяють структурну та інноваційну політику, амортизаційну політику, аграрну політику та інші.
В економічній політиці суттєву роль відіграють так звані мультиплікатори, тобто показники впливу конкретних заходів на досягнення певних цілей, насамперед на зростання обсягів сукупного виробництва. Зокрема, якщо мультиплікатор податків становить — 4, то це означає, що зниження податків у країні на 20 певних одиниць зумовить зростання обсягів виробництва на 80 одиниць.
20. 5. Планування, програмування та прогнозування
Чільне місце в господарському механізмі відводиться плануванню, програмуванню та прогнозуванню. У ринковій економіці ці процеси найповніше виявляються на рівні підприємства (фірми, корпорацій та ін.). Найпоширенішою формою планування на мікрорівні є бізнес-план. Однак у міру розширення економічних функцій держави плануванням охоплюються економічні процеси в масштабі суспільства, окремих регіонів і навіть світового господарства в цілому.
Категорії планування та прогнозування органічно пов’язані з більш ширшим поняттям — пропорційність. Пропорційність означає об’єктивно необхідну відповідність між окремими структурними елементами суспільного виробництва, зокрема ресурсами без якої (пропорційності) останнє існувати не може. Прикладом пропорційності можуть бути умови реалізації продукту при простому та розширеному відтворенні.
Пропорційність може складатись стихійно (як це звичайно, буває в природі та приватній економіці) і свідомо.
Свідомо підтримувану пропорційність називають планомірністю, а формами вияву планомірності виступають планування, програмування та прогнозування.
Планування зводиться до розробки планів. План — це модель майбутнього, тобто того, як будуть використані ресурси, що і скільки буде вироблено, кому і за якою ціною продано, які очікуються результати господарської діяльності в перспективі. У масштабі країни — які обсяги сукупного продукту очікується одержати всього, у тому числі на душу населення, якими, можливо, будуть рівень зайнятості й безробіття, як змінюватимуться рівень цін, заробітна плата та ставка відсотка, динаміка доходів населення, заощадження, інвестиції тощо.
У цілому головною метою державного втручання в економічний розвиток є забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Реалізація цієї мети здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
» следующая страница »
1 ... 131 132 133 134 135 136137 138 139 140 141 ... 220