Панування монополій в економіці розвинутих капіталістичних країн не означає, що вони цілком охоплюють національні виробництва. Одночасно функціонує і немонополізований сектор (дрібний і середній бізнес). У США, наприклад, немонополізовані підприємства становлять 98 % від кількості всіх фірм, використовують до 59 % найманих працівників, виробляють 43 % ВНП. Не- монополізований капітал успішно функціонує у галузях, у яких умови виробництва і збуту зорієнтовані на малосерійний випуск продукції, рухливий і нестійкий попит (текстильна, швейна, частина харчової промисловості, житлове будівництво, а також ремонт, модернізація обладнання, інші види обслуговування великих фірм).
У другій половині XX ст. значно зросла питома вага немонопо- лізованих підприємств у сфері науково-дослідних робіт у формі венчурного (ризикового) капіталу — капіталу, який фінансує ризиковане підприємництво, втілення у виробництво нової ідеї. Внаслідок діяльності венчурних підприємств до 2/3 усіх винаходів і розробок здійснюються поза межами наукових лабораторій великих монополістичних компаній. Нерідко на їх основі виростають нові монополії. Так, найновіші відкриття в другій половині
XX ст. започаткували формування американських олігополій з виробництва ПК, копіювальної та відеотехніки, автомобілів.
Наслідком усуспільнення виробництва є тенденція до інтеграції співпраці монополістичних структур з малим та середнім підприємництвом на основі підрядної і субпідрядної систем: монополії передають їм виробництво багатьох деталей, вузлів, інструменту, продаж товарів за контрактами (система франчайзингу). Це забезпечує монополіям економію власного сукупного капіталу, зниження витрат, уникнення ризиків розроблення і використання нововведень, оновлення товарів, привласнення частини прибутків, створених немонополізованими підприємствами.
Намагання великих капіталістичних об'єднань цілком заволодіти ринками суперечить економічним інтересам дрібних і середніх підприємців, населення, загрожує існуванню конкуренції як однієї із засад ринкового господарювання. Реакцією на це є втручання держави в процеси регулювання конкурентного середовища — створення антимонопольного законодавства. Законодавчі обмеження монополізації ринку спершу були запроваджені у США, а потім і в багатьох інших країнах. Першим законодавчим актом США, спрямованим проти монополій, був Акт Шермана (1890), який юридично ставив поза законом трести та інші об'єднання, якщо вони обмежували торгівлю між штатами, іншими державами. Згодом Акт Клейтона (1914) заборонив «нечесну торгову практику»: договори на продаж товарів з примусовим асортиментом, дискримінацію у цінах, злиття фірм, якщо воно «суттєво послаблювало конкуренцію».
Для виявлення небезпечних щодо монополізації виробництва галузевих ринків використовують спеціальні індекси. Індекс концентрації галузевого обсягу продажу показує, який обсяг виробництва в галузі (у відсотках від усього продажу) припадає на частку 4-х, 8-ми фірм. Індекс Герфіндаля-Хіршмана (НШ) враховує кількість фірм на ринку, різницю в їх розмірах. Його визначають за формулою: де частка Н фірми у продажу галузі (у відсотках). Максимальне значення індексу за 100 % монополії дорівнює 10 000. Органи, що здійснюють антимонопольну політику, особливу увагу приділяють галузям, де значення індексу вище 1400.
Антимонопольно законодавство в Україні (Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992) та Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996) визначає правові засади обмеження монополізму, зорієнтовані на недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницьеульнос- ті. Монопольним вважається становище підприємства, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 % і воно мас змогу самостійно або разом з іншими підприємствами обмежувати конкуренцію. Функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства покладені на Антимонопольний комітет (створений у 1992 р.) та його територіальні відділення.
» следующая страница »
1 ... 269 270 271 272 273 274275 276 277 278 279 ... 452