Не маючи загального високого рівня культурного розвитку, суспільство не здатне здійснювати економічну стратегію високого масштабного характеру. На жаль, це думка не береться на озброєння представників верхніх ешелонів влади, тому десятилітній період незалежності країни виявився значною мірою руйнівним, аніж творчим. Аналогія цьому відома із джерел закордонної літератури. Так, Альбер Камю у своїй книзі «Людина, що бунтує» пише: «Німеччина зазнала краху тому, що розв’язала світову бійню, керуючись при цьому містечковим політичним мисленням»
.
У зарубіжній практиці державна допомога соціально-культурним інститутам набула стабільного характеру. Американські вчені Г. Хіллман-Чартан і К. Мак-Кохі докладно розкрили ці аспекти, показавши реальність і достатність вирішення даної проблеми. Представлена ними мінологія складається з декількох ролей.
Перша роль - помічник. Держава фінансує соціально-культурну сферу шляхом установлення податкових пільг для приватних осіб і корпорацій, що здійснюють благодійні акції на користь науки, мистецтва, об’єкта фінансової підтримки. Представникам науки, мистецтва, освіти надається можливість здійснення прямих контактів з меценатами і визначення ступеня їхньої зацікавленості в підтримці. Роль «помічника» може бути дійовою в нашій країні при досягненні стійких темпів економічного росту й створенні середнього класу підприємців.
Друга роль - патрон. Держава виділяє з бюджету певну суму для фінансування соціально-культурної сфери, але не втручається в її розподіл і використання, довіряючи це відповідним відомствам, створеним у вигляді громадських організацій. Це захищає сферу соціального розвитку від бюрократичної опіки й політичного тиску, створюючи атмосферу довіри та сприяння. Крім цього, заклади соціально-культурної сфери набувають фінансової самостійності, позбуваючись внутрівідомчих перевірок і ревізій.
Третя роль - архітектор. Держава фінансує соціально-культурну сферу через департамент або міністерство культури. У першу чергу фінансуються затребувані населенням види (форми) мистецтва й культури. Перевага надається масовим запитам і смакам населення. Така практика в ряді країн не виправдала себе й призвела до занепаду творчого рівня, особливо у фундаментальних формах мистецтва. Підірваний був і економічний статус творчого працівника. Посилилася залежність творчих організацій від уряду. Незалежним залишився касовий успіх закладів мистецтва й культури. У більшості європейських країн роль «архітектора» перебрали на себе партії, що формують уряди.
Четверта роль - інженер. У цій ситуації всі заклади культурної сфери, включаючи театри, концертні зали й музеї, належать державі. Остання фінансує тільки те мистецтво, що відповідає політичним стандартам. Держава не фінансує творчий процес і прагне підпорядкувати мистецтво й культуру служінню політичним цілям. Політичні діячі, фінансуючи культуру й мистецтво, прагнуть підпорядкувати їх цілям політичного виховання за певними ідеологічними програмами. Для «інженера» підйом художньої творчості не є головною умовою підтримки культури й мистецтва. Економічний статус діяча культури й мистецтва визначається його членством у творчій спілці чи організації, фінансовий стан яких цілком залежить від правлячої партії та уряду.
Ролі «помічника», «патрона», «архітектора» й «інженера» в різних модифікаціях застосовуються в країнах західної та центральної Європи.
Уряд США частково фінансує культурну сферу й забезпечує захист свободи творчості, гарантованої законодавством. Державна підтримка здійснюється шляхом: а) прямого фінансування закладів культури й мистецтва, включаючи проекти, програми індивідуальної професійної творчості; б) надання пільг і доступу до творчих закладів незаможних верств населення; в) сприяння естетичному вихованню населення.
» следующая страница »
1 ... 42 43 44 45 46 4748 49 50 51 52 ... 224