С.І.Терещенко фінансовий стан оцінює за допомогою абсолютних і відносних показників. До абсолютних належать величина обігових коштів та ступінь ефективної заборгованості. Фінансову рівновагу на підприємстві він вважає головним чинником забезпечення його стабільної платоспроможності.
Для визначення рівня дотримання фінансової рівноваги пропонується використовувати різні моделі оцінки платоспроможності, зокрема горизонтальні правила фінансування. У рамках аналізу фінансового стану доцільно перевіряти, чи дотримується підприємство вимог цих правил при формуванні активів і пасивів. У разі, якщо ці вимоги не виконуються, можна очікувати, що рано чи пізно суб’єкт господарювання виявиться неплатоспроможним, а отже, виникне підстава для порушення проти нього справи про банкрутство [144, с. 74].
Використовуючи Методику проведення поглибленого аналізу фінансово- господарського стану неплатоспроможних підприємств та Методику інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств та організацій, які затверджено Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також корисні розробки вітчизняних і зарубіжних методик для оцінки стану підприємства ми пропонуємо провести аналіз фінансової сфери, яка буде базуватися на наступних напрямах:
□ оцінювання динаміки та структури валюти балансу;
□ аналіз власного капіталу;
□ аналіз позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;
□ оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
□ аналіз реальних та фінансових інвестицій;
□ аналіз дебіторської заборгованості;
□ аналіз Cash-Flow;
□ оцінювання ділової активності підприємства.
Зарубіжний досвід та законодавчо-нормативна база проведення санації підприємств
Україна, що стала на шлях ринкових реформ, не мала розробленої законодавчої бази з питань банкрутства, а наявні традиції практично цілком утратила. Розпад колишнього Радянського Союзу, розрив економічних зв’язків, повільні темпи конверсії військово-промислового комплексу, інфляційні процеси, безгосподарність - усе це призвело до зростання кількості неплатоспроможних підприємств. У деяких галузях і регіонах їхня кількість сягає 80%. В зв’язку з цим в державі спостерігалися реальні спроби створити правову і методологічну базу для проведення санації та реструктуризації підприємств. Логічним проявом даного процесу стало затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року „Положення про порядок проведення санації державних підприємств” (для підприємств недержавної форми власності вона мала рекомендаційний характер). Цей документ визначав порядок та способи проведення санації підприємств з метою запобігання їх банкрутству, поліпшення фінансового стану та підвищення конкурентоспроможності продукції.
Продовженням створення концептуальних основ санації було прийняття інших нормативних актів: „Положення про міжвідомчу комісію з питань санації державних підприємств”, Постанови Кабінету Міністрів України „Про джерела фінансування процесу санації державних підприємств”. Аналізуючи ці нормативні акти та результати діяльності Міжвідомчої комісії можна зробити деякі висновки. Негативні підходи до оцінки санаційних процесів, неврахування класичних принципів та пріоритетів, а також громіздка система відбору „кандидатів на оздоровлення” гальмували проведення фінансового оздоровлення вітчизняних підприємств та організацій (в 1994 р. жодне підприємство не одержало фінансової підтримки та не започаткувало санаційних заходів).
Численні спроби вирішити проблему фінансового оздоровлення українських підприємств за допомогою централізованого втручання держави у процеси на мікрорівні були марними. Органи, відповідальні за економічну політику країни, дійшли розуміння того, що подолати кризові явища можна лише вдавшись до ринкових механізмів. Один з них - це інститут банкрутства. Без законодавства про фінансову неспроможність підприємств неможливе фінансування ринкової економіки як такої.
» следующая страница »
1 ... 305 306 307 308 309 310311 312 313 314 315 ... 433