Чинники успіху розвитку кар’єри
У книзі Г.В.Щокіна “Як робити кар’єру” аналізуються результати опитування 700 керівників компаній різних галузей, проведених проф. Г.Медгерісом (Австралія) і С. Какабадзе (Великобританія). Керівників попросили проран- жирувати за ступенем важливості чинники, які визначали розвиток їх кар’єри. Результати були такі:
1. Особисте бажання зайняти високу посаду. Людина, яка не ставить перед собою високих цілей, звичайно і не докладає особливих зусиль до самовдосконалення, підвищення своєї кваліфікації, просуванню по службі.
2. Вміння працювати з людьми.
3. Готовність ризикувати і брати на себе відповідальність за це.
4. Придбання широкого досвіду керівної роботи і виконання різних функцій до 35 річного віку.
5. Здатність генерувати більше ідей у порівнянні з колегами.
6. Уміння за необхідністю легко змінювати стиль управління.
7. Висока професійна підготовка.
8. Сімейна підтримка тощо.
Опитування показали, що формування керівників вищого рангу проходе, як правило, у відносно короткий строк—за 6 — 7 років, тобто до 35 — 37 річного віку. Це пов’язано з інтенсивним накопиченням досвіду.
Свої особисті знання і види діяльності керівники ранжирували за ступенем важливості таким чином:
• прийняття рішень;
• самодисципліна;
• аналітичні здібності;
• гнучка поведінка;
• уміння вірно розподіляти свій час;
• знання справи;
Управляти — значить спонукати інших до роботи. Вчитися цій складній справі бажано вже на ранішніх етапах кар’єри, до 30 річного віку. Працівникам з високим потенціалом слід цілеспрямовано давати важкі, але посильні завдання, які вимагають колективних зусиль. Надати їм таку можливість—одне із найважливіших завдань системи підвищення кваліфікації.
Кожній організації бажано мати спеціальні посади для кандидатів у менеджери, на яких вони б виконували складну роботу, несли повну відповідальність за прибутки і збитки, за окремий підрозділ або групу людей.
Дуже довго затримувати на одній і тій же посаді перспективних керівників шкідливо (строк визначається конкретно з урахуванням специфіки посади, організації, особистості). Для організації цього процесу у кожній організації повинен бути план підвищення кваліфікації персоналу. Опитувані менеджери надають перевагу коротким, насиченим курсам, по 2 — 3 тижні один раз на рік. Можливі форми навчання: самопідготовка й вечірні заняття.
Будь-яка підготовка повинна бути зорієнтованою на сучасній і майбутній стан менеджера, потреби організації в цілому та окремого її працівника.
На основі опитування менеджерів дослідники зробили наступний висновок: Не може бути професійного успіху без високої комунікабельності та уміння управляти людьми й делегування повноважень
Успіхи розвитку кар’єри менеджера безпосередньо пов’язані з успіхами робо- титрудового колективу, удосконаленням стилю і методів роботи, підвищенням своїх особистих та діловихякостей. А все це разом визначає успіхи керівництва.
Уміння керувати—це не тільки знання справи. У керівництві важливими є якості, що стосуються особистості самого керівника—менеджера. Керівник повинен бути особистістю. Ділові його якості тільки тоді можуть проявитись повністю, коли вони підкріплені баченням сутності справи, критичністю суджень, методичністю, твердістю і витримкою.
Мистецтво керувати не є природнім, такі якості та здібності можна розвивати. Тут слід відрізняти знання, одержані при навчанні, і в практичні знання. Одних теоретичних знань недостатньо, потрібно вміти ще застосовувати ці знання на практиці. Теоретичні знання прокладають шлях практиці, тому керівник повинен постійно удосконалювати свої знання, якщо він бажає за рахунок якості керівництва досягти успіху як колективу так і особистого у своїй кар’єрі.
» следующая страница »
1 ... 177 178 179 180 181 182183 184 185 186 187 ... 240