Сьогодні все більше економістів-теоретиків схиляються до думки, що суперечка щодо переваг приватної, суспільної чи державної форм власності поступово втрачає актуальність, оскільки “пучки прав” на переважну частину засобів виробництва та інших ресурсів все більше розподіляються між численними фізичними та юридичними особами, які представляють як приватні, так і державні чи групові інтереси. Домінуючими стають методологічні підходи, відповідно до яких проблема ефективності повинна вирішуватися не стільки через сплановану і організовану трансформацію форм власності та витіснення одних іншими, скільки через уточнення і специфікацію прав власності у всіх її формах та забезпечення державою інституційних умов для їх найповнішої реалізації та надійного захисту. З огляду на це стає зрозумілим, чому масштабна і форсована приватизація державних підприємств в Україні не дала очікуваних результатів. За умов правової неврегульованості відносин власності зміна форм власності сама по собі не забезпечує підвищення ефективності.
Проблема трансформації форм власності ускладнилася ще й через недосконалість правил і процедур самого приватизаційного процесу. Це стало основною причиною того, що сертифікатна приватизація, за оцінкою деяких фахівців, перетворилася на одну з найбільших “економічних афер” ХХ століття [15, с. 39]. Не сприяв успіху приватизації і поспіх у створенні ринку основних фондів. Попит і пропозиція на ньому, через низьку платоспроможність більшості населення, виявилися вкрай незбалансованими. Але навіть за заниженими цінами контрольні пакети акцій великих підприємств змогли придбати лише ті, “хто або мав прямий чи опосередкований доступ до бюджетних ресурсів, до іноземних кредитів, або встиг блискавично збагатитися досить сумнівними методами” [15, с. 4G]. Через це, як зазначає Ю. Ольсевич, характерними рисами значної частини нових власників стали “не продуктивна, а рентоорієнтована поведінка, готовність ділитися доходами з чиновниками і політиками (але не з казною), вперте небажання інвестувати у виробництво і створення нових підприємств, чесно конкурувати і т. п.” [15, с. 4G].
Ще у ХV столітті англійський політичний філософ Д. Харрінгтон довів закономірність того, що “влада йде вслід за власністю”. Цей висновок залишається справедливим і сьогодні, принаймні для України. Широкомасштабний перерозподіл власності, який тут досі відбувається, має всі ознаки процесу первинного накопичення капіталу. При цьому влада використовується для того, щоб одержати власність, а власність, в свою чергу, стає вагомим аргументом у боротьбі за владу.
Отже, можна стверджувати, що приватизація поки що не створила сприятливих умов для масової появи ефективних власників. Це підтверджують і дані соціологічного опитування, результати яких ілюструє рис. 1.4.
Як Ви вважаєте, приватизація покращила чи погіршила економічну ситуацію в Україні?
Погіршила - 38 % і-------------------------------------------------- 1----- 1----- 1----- 1----- 1----- 1----- 1-----
Не вплинула на економічну ситуацію - 20 %
Вагалися з відповіддю - 23%
0 5 10 15 20 25 30 35 40
Рис. 1.4. Результати соціологічного опитування щодо наслідків приватизації
При цьому 38 % населення України пов’язує з приватизацією погіршення економічної ситуації і лише 19 % - покращання. Загалом же тих, хто не бачить від неї користі, більше половини (58 %).
» следующая страница »
1 ... 7 8 9 10 11 1213 14 15 16 17 ... 241