Обмін і торгівля займали важливе місце і в житті слов'янських племен. Вони підтримували активні торговельні зв'язки з народами Подунав'я, Центральної Європи та античними центрами Північного Причорномор'я. В епоху раннього середньовіччя налагоджувалася торгівля з представниками потужного на той час Арабського світу. Торговельні потоки формувались таким чином, що північні та північно-східні райони орієнтувались переважно на прибалтійські торговельно-економічні зони, а південно-східні племена Подніпров'я і Подністров'я - на причорноморські та придунайські центри. Великий торговельний шлях по Дніпру, відомий як "Шлях із варяг у греки", фактично контролювався слов'янськими племенами Подніпров'я.
Відомо, що в ІІІ-ІУ ст. та території України грошовий обіг здійснювався з допомогою римських динаріїв. Власні монети київські князі почали карбувати лише в кінці І тисячоліття н.е. Це була срібна гривня, яка складала основу київської грошової системи. Її вартість коливалась час від часу залежно від системи зовнішньої торгівлі. Традиційно гривня асоціювалась зі Сходом, з оригінальною назвою важкого намиста, яке зазвичай носили іранські чи аланські правителі в древності.
Гривня містила в собі приблизно півфунта срібла, що дорівнювало візантійській грошовій одиниці. Фінансова гнучкість гривні полягала в тому, що її монетарний вміст змінювався залежно від спрямованості зовнішньої торгівлі. При переорієнтації торговельних потоків зі Сходу на Захід Європи враховувались особливості германської монетарної і фінансової системи, що вимагало збільшення кількості срібла в гривневому еквіваленті.
Таким чином, міждержавні (міжнародні) фінансові зв'язки, які подеколи виникали в давнину, були пов'язані з торгівлею грішми, що складало одну з важливих позицій (статей) міжнародної торгівлі того часу. Подібні спорадичні стосунки мали місце в Київській Русі, яка після Ярослава Мудрого з різних причин припинила карбівку власних монет і почала застосовувати для внутрішньої та зовнішньої торгівлі польські, німецькі й угорські грошові одиниці.
В епоху Середньовіччя міжнародні фінансові стосунки набули подальшого розвитку. Важливою сферою міжнародних фінансових операцій того періоду стала митна система, яка створювалася в окремих країнах та на важливих міжнародних торгових шляхах.
Розгалужені торговельні зв'язки Візантійської імперії у 8-10 ст. з Китаєм, Індією, Персією, Хазарським каганатом, країнами Африки значною мірою здійснювались посередниками - вірменськими, грецькими та слов'янськими (Київська Русь) купцями. Посередницькі операції, звичайно, породжували й відповідні фінансові відносини, пов'язані, з одного боку, з купівлею- продажем товарів, а з іншого - з наданням послуг із транспортування вантажів. Вони зосереджувались, зокрема, у Кримському Херсонесі і забезпечувались грецькими та давньоруськими купцями й корабелами. Але всі товари, що надходили до Візантії Чорним морем, перед заходом до Босфорської протоки в Гайроні підлягали обов'язковому обкладанню адвалорним митом у розмірі 10%. Аналогічним чином митний збір стягувався в Геленспонті з товарів, які надходили з Середземномор'я. Для азійських товарів діяли прикордонні митниці в Трібзонді й Атталії, а також внутрішня митниця в Анкарі. Балканську торгівлю контролювала митниця в Чесалоніках.
У Візантійській імперії була певна диференціація у ставках податків на експорт та імпорт для різних торговельних міст та портів. Приміром, у м. Пізе купці сплачували по 2% за експорт та імпорт, в Каталансі - 3, в Нарбонаісі - 4%. В умовах панування зони вільної торгівлі, що охоплювала так званий "Золотий ріг", та однакових цін між суб'єктами торгівлі та місцевою владою також виникали фінансові зносини.
Подальшій диверсифікації міжнародних фінансових відносин в епоху Середньовіччя сприяли комерційна революція, розвиток кредитних стосунків і банківської справи. Кредитні ставки сягали в той час 20%, що свідчило про недостатній рівень грошового господарства.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 193