Вільні економічні зони та спільні підприємства
Вільні економічні зони. Інтернаціоналізація господарського життя, потреба в ефективнішому використанні переваг певних територій призвели до створення в багатьох країнах особливих економічних зон. У різних варіантах вони існують у КНР, США, Франції, В’єтнамі, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї і т.д. Після Другої світової війни в різних країнах досить ефективно стали використовувати нові форми інтеграції виробництва для одержання якнайбільших обсягів інвестицій. Значне поширення отримали спеціальні зони господарювання: особливі економічні зони, вільні економічні зони, вільні торгові зони, зони вільного підприємництва, експортні промислові вільні зони. їхня суть зводилась до відокремлення певної території в рамках національних кордонів і формування пільгового економічного, торгового і податкового режимів з метою вирішення певних економічних, виробничих, науково-технічних завдань.
Історія створення таких або аналогічних режимів відома ще з далекого минулого. Сильні морські держави, поставивши у васальну залежність інші країни, добивались права безмитної торгівлі, режиму “відкритих дверей”, вільного заходу в їх порти своїх суден. Тому часто “відкритими”, “вільними” об'являлись портові міста.
Здебільшого вільні зони створювалися для активізації діяльності підприємств, розміщених на їхній території, модернізації промисловості, насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами та полегшення виходу національних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого стимулювання розвитку економічно відсталих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, розширення експорту й імпорту, залучення іноземних інвестицій, освоєння нових технологій, підвищення кваліфікації робочої сили. Але головною була і залишається ідея залучення іноземних підприємницьких інвестицій. При цьому враховуються інтереси держави і регіону їх розміщення, тенденції світового руху капіталів, а також беруться до уваги критерії прибутковості та істотного соціального ефекту.
Механізм стимулювання іноземних інвесторів передбачає значну диференціацію (аж до повної відміни) податків, встановлення підви
щених норм амортизації основних фондів, звільнення від мита та експортно-імпортних податків продукції і ресурсів, які виробляються або споживаються у ВЕЗ, надання орендних, кредитних, страхових, депозитних пільг, зниження плати за ресурси.
Головними складовими механізму функціонування ВЕЗ є визначення фінансової політики, митного режиму, системи валютного регулювання, постачання і збуту, функції роздрібної торгівлі, управління ВЕЗ. Так, у США зони було започатковано 1934 року (тобто в період Великої депресії) з метою сприяння на певних територіях зовнішній торгівлі та підвищенню конкурентоспроможності американських товарів.
У першій половині 20-х років режим “вільних портів” був наданий Батумі і Владивостоку. Тоді ж розроблялись проекти таких портових містщодо Новоросійська і Ленінграда. Напочатку 70-хрр. ВЕЗ існували вже в 10 країнах, а на початку 90-х їх нараховувалося близько 600 у 70 країнах світу.
Нині ж у світі нараховується понад 3000 вільних чи спеціальних економічних зон, через які проходить 10 % світового торгового обороту, при цьому частка торгівлі тут досить зростає швидкими темпами.
Вони знаходяться на всіх континентах, а їхні розміри коливаються від декількох кв км до сотен і тисяч кілометрів з чисельністю в декілька млн чол. У США, наприклад, діють близько 200 зон зовнішньоторговельної орієнтації, в Німеччині — 6 вільних портів і 3 безмитних зони, у Франції — 2 райони вільної торгівлі та 2 зони підприємницької діяльності, в Іспанії —3 безмитні зони, в Італії — 3 спеціальні безмитні зони, в Японії — торговельно-виробнича зона. Крім того, вільні зони існують у Канаді, Фінляндії, Греції, Туреччині та Ізраїлі.
» следующая страница »
1 ... 84 85 86 87 88 8990 91 92 93 94 ... 169