Соціально значущі форми взаємодії населення україни та країн ЄС і роль інститутів соціалізації

визнання документа. Міністерства освіти більшості європейських країн опікуються нострифікацією дипломів тільки в тому разі, якщо в країні немає ВНЗ, які готують спеціалістів із подібних спеціальностей" [11].

Висновок. Складна процедура верифікації іноземних дипломів є перепоною для академічної мобільності. Українці, що за окремими програмами отримали освіту у ЄС, стикаються з великою кількістю перепон у їхній верифікації в Україні. Це також позначається на мотивації щодо повернення в Україну після отримання освіти за кордоном. І це тільки форма. Що ж до змісту, то тут проблем не менше, і вони значно складніші. Оскільки освіта в Україні як соціальний ліфт працює незадовільно і отримати високооплачуване робоче місце без налагоджених стосунків неформального характеру, точніше, так званого "блату" чи протекції, досить важко, то молода людина, набувши фахового рівня після навчання в європейському університеті найімовірніше спробує шукати робоче місце в країні, де вона навчалася. Станом на сьогодні, студентів, які вчаться за кордоном, уже понад 30 тис. осіб.

Важливою є також оцінка процесів, які відбуваються в регулюванні міграційних потоків. Якщо візовий режим спрощує можливість контактів, то це працює на зближення, якщо ж ні, то це сприяє нелегальній міграції. Про загрози звуження можливостей отримання шенгенської візи для українців ми вже вище згадували.

За статистикою видачі віз країн-учасниць Шенгенської угоди у 2009 р., Україна посідає друге місце у світі (1125659, або 9,2% усіх віз) і поступається за цим показником лише РФ (3,578,672, або 29,4%), як повідомив О.Сушко. Цікавим є те, що у Білорусі, яка у загальному рейтингу посідає шосте місце (449,351, або 3,7%), одна віза припадає на 21 особу, тоді як в Україні удвічі менше - одна віза на 41-43 особи. Таким чином, незважаючи на відсутність Угоди про спрощення оформлення віз та більш високу ціну на візи (60 євро, а не 35) середній білорус їздить до ЄС удвічі частіше, ніж середній українець. Загалом консульства Польщі в Україні видали 39,8% усіх шенгенських віз. Щодо кількості відмов, то їхній рівень в Україні становить близько 4% від кількості заявок. "Чемпіонами" з відмов в Україні є консульство Іспанії в Києві (14,7%), консульство Німеччини в Києві (10,9%), а також консульства Латвії (10,2%) та Бельгії (9%). Низьку кількість відмов (1,5-3%) громадяни України у 2009 році традиційно отримували у консульствах Польщі, Словаччини, Угорщини, Швеції, Норвегії тощо.

Звіт "Зовнішня трудова міграція населення України" Українського центру соціальних реформ спільно з Держстатом України за 2009 р. свідчить, що трудова міграція у країни ЄС більш поширена серед осіб, що не мають вищої освіти (табл. 1). Понад 80% трудових міграцій українців здійснюються через друзів та родичів, тоді як частка організованих міграцій (через спеціалізовані агенції, програми) дуже мала.

Все сказане вище загалом свідчить про те, що програма "Східного партнерства" поки що не є ефективним інструментом забезпечення участі українського населення у формах соціальної поведінки європейського типу, а значить, процес соціального навчання за європейськими ознаками перекладається в першу чергу на українські інститути соціалізації. Про них досить докладно йдеться в авторській статті [5], оскільки саме завдяки інститутам людина опановує насамперед інституціалізовані цінності в суспільстві і отримує навички дотримання неінституціалізованих цінностей, які у сукупності формують норми і форми соціальної поведінки і завдяки яким реалізується соціальний статус людини.

Такий стан справ впливає на мотивацію поведінки людини в суспільстві, оскільки, згідно з поясненнями Е.Дюркгейма, соціальні норми і цінності мають якість внутрішньої сили примусу. Можна додати, що власне ця внутрішня сила примусу є пер

шоджерелом стабільності суспільства і можливостей щодо його розвитку як системи, з одного боку. А з іншого - завдання перед політикумами України і ЄС полягає в тому, щоби соціально значущі форми в програмі "Східного партнерства" запрацювали ширше і активніше. Слід мати на увазі, що вони мають бути першочергово закладені в програми у сфері науки і освіти. Водночас у цьому слід покладатися і на громадські організації. Але, на жаль, рівень довіри до них в Україні вже років десять так і не перевищує 15-16%. Хоча кількість таких організацій зростає, кількість населення, що бере участь у їхній діяльності, не збільшується.

 

« Содержание


 ...  8  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я