- культурні ознаки та географічний розкол;
- смислова сегментація;
- диференційованість рівня життя, масова бідність та маргіналізація;
- відсталість і неосвіченість;
- політичні уподобання;
- соціальні епідемії (хвороби, пияцтво, хуліганство, наркоманія);
- злочинність та тероризм.
Важливо також і те, що для України рівень обміну в соціогуманітарній сфері з різними країнами Євросоюзу неоднорідний. Польща, країни Балтії (крім Литви), Чехія, Угорщина та інші колишні комуністичні країни ставляться до цього лояльніше. В цих країнах більше програм культурного обміну, які не передбачають навчання (це твердження не підкріплене даними, але про таке свідчить аналіз сайтів, які займаються підбором подібних програм, наприклад "unistudy.com").
Корисною для оцінки ситуації є інформація про країни-члени ЄС відносно подальшого розширення ЄС (за даними EVS, 2008). Скрізь домінує страх втрати національної ідентичності, тоді як страх втрати робочих місць або соціальної безпеки менший. Тобто програми обміну, найімовірніше будуть орієнтовані на промоцію локальних європейських ідентичностей: це підтверджується фактом, що у більшості академічних програм, націлених на довгострокове навчання (одержання ступеня), передбачається знання місцевої мови: іспанської, німецької, італійської тощо. Англійська як міжнародна мова більше розповсюджена в короткострокових обмінах.
Над цим належить замислитися й українцям. Цікаво, що верифікація європейського диплома в Україні - процес важчий, аніж верифікація українського диплома в Європі. Тобто отримання ступеня за кордоном швидше створює додаткові перепони для продовження кар'єри в Україні. Минулорічна ініціатива ЄС, викладена в стратегії "Європа-2020" у розділі "Мобільна молодь", напевно, збільшить чисельність молоді з України, яка навчатиметься у ВНЗ країн ЄС. Але чи повернеться вона в Україну і чи стане Україна тією країною, яка надасть перше місце роботи для такої молоді?
Останній аргумент є дуже важливим, бо вказана ініціатива ЄС передбачає надання гарантованого місця роботи протягом перших чотирьох місяців. Але слід пам'ятати: поки що "...українські дипломи легше визнати в Європі, ніж дипломи провідних європейських університетів - в Україні. При отриманні диплома про вищу освіту (бакалаврський чи магістерський рівень) за кордоном для продовження освіти в Україні необхідно пройти процес нострифікації в Міністерстві освіти та науки України. Для цього треба звернутися до Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН із апостильованими та перекладеними документами про отриману вищу освіту (диплом, додаток до диплома) та пройти експертну раду в університеті, в якому існує подібна спеціальність. Процедура є платною та триває від трьох місяців і більше. У разі, якщо в українських ВНЗ немає подібної спеціальності (наприклад, тендерні студії), нострифікувати такий диплом фактично неможливо" [12]. Тоді виникає занепокоєння, що за певних умов українська молодь навряд чи після навчання в Європі повернеться додому і європеїзація, яку вони пройшли, навряд навчить нас жити, як писав В. Ключевський "своїм розумом".
"Людина, яка отримала звання доктора (PhD, Doktor, docteur тощо), може переатестуватися в Україні лише як кандидат наук, хоча... середня кандидатська дисертація з гуманітарних наук в Україні нараховує приблизно від 140 до 200 сторінок тексту, тоді як середня французька від 300 до 400 сторінок" [11].
" Проблемою визнання того чи іншого диплома в більшості країн Європи опікується служба з роботи з іноземними студентами, деканат або ректорат навчального закладу схожої спрямованості. Вони й вирішують, визнавати цілком чи частково іноземні дипломи (зокрема, з України). Якщо йдеться про часткове визнання, відповідні служби визначають, які предмети треба скласти студентові для повного
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 15