Таким чином, можна констатувати, що більшість українців, які сьогодні навчаються на Заході, - це діти із заможних родин, але їхнє повернення в Україну малоймовірне. Якщо вони й повернуться, то робочі місця їм будуть забезпечені завдяки протекціонізму родини, проте їхній вплив на соціалізацію суспільної поведінки в Україні буде більш за все досить обмеженим. Така молодь живе і відпочиває в іншому суспільному вимірі, швидше розширюючи суспільний розкол, а не консолідуючи суспільство і тим самим не наближаючи, а віддаляючи реальне входження в ЄС.
За інформацією дипломатичних представництв України, в Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії - по 200 тис., у Португалії -150 тис., Іспанії - 100 тис., Туреччині - 35 тис., у США - 20 тис. У Росії лише офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, загальна ж кількість українців, які працюють у цій країні, оцінюється в 1 млн осіб [14].
Зміна стратегії поїздок (способу заробітку) потягла за собою зміну тривалості перебування більшості мігрантів за кордоном. Вона істотно зросла. Якщо в середині 90-х років переважали кількаденні виїзди, а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то тепер найбільш поширений термін поїздок від 1 до 6 місяців (приблизно половина від загальної кількості поїздок). На такий термін виїжджають здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини. Кожна п' ята поїздка, спрямована до Італії, Іспанії, Португалії, тривала ще довше - у середньому 1,5-2 роки.
Значно розширилася географія країн призначення мігрантів. Хоча Росія та країни, що є нашими західними сусідами, українські заробітчани відвідують найбільше, збільшується їхня присутність у "старій" Європі, деяких азіатських, навіть латиноамериканських країнах. Наприклад, у Португалії, де 1999 р. налічувалося лише 127 легальних іммігрантів з України, у 2002 р. їхня кількість зросла до 65,5 тис., тобто більш ніж у 400 разів.
У процесах європейської соціалізації населення України неабияке значення може відігравати трудова міграція, яка має за кількісними характеристиками достатньо високу питому вагу по відношенню до всього населення. За результатами аналізу О.Краузе [15, с. 26-34], масштабів поширеності та географічної спрямованості потоків зовнішніх трудових міграцій, соціально-демографічного складу мігрантів та характеристик їхньої зайнятості, згідно з обстеженням у 2008 р. Українського центру соціальних реформ і за участю Державної служби статистики в Україні та за фінансової і технічної підтримки Фонду Арсенія Яценюка, було проведене перше загальнонаціональне вибіркове обстеження населення з питань трудової міграції. Для пілот-ного обстеження обрали такі області: Вінницька (кордон з Молдовою та вихід на Румунію через Одеську та Чернівецьку області); Волинська (кордон із Польщею та Білоруссю); Донецька (кордон із Російською Федерацією); Житомирська (кордон із Білоруссю); Закарпатська (кордон із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією); Івано-Франківська (кордон із Румунією та вихід на Польщу, Словаччину, Угорщину через сусідню Закарпатську область); Луганська (кордон із Російською Федерацією); Львівська (кордон із Польщею та вихід на Румунію, Словаччину, Угорщину через сусідню Закарпатську область); Одеська (кордон із Молдовою, Румунією); Рівненська (кордон із Білоруссю та вихід на Польщу через сусідні Волинську та Львівську області); Тернопільська (безпосередньо не обмежена державним кордоном, але межує з Чернівецькою прикордонною областю); Чернівецька (кордон із Молдовою, Румунією); Чернігівська (кордон із Білоруссю, Російською Федерацією). Під час цього дослідження було опитано 48 тис. осіб працездатного віку і встановлено, що 48,4% від загальної кількості заробітчан перебували в Російській Федерації і майже стільки ж у країнах Європейського Союзу (в Італії - 13,4%; Чехії - 12,8; Польщі - 7,4; Іспанії - 3,9 і Португалії - 3,0%).
» следующая страница »
1 ... 6 7 8 9 10 1112 13 14 15