Близький Схід у двоблоковому протистоянні (1949-1958 рр.)
Після арабо-ізраїльської війни 1948—1949 рр. Близький Схід на неосяжний період перетворився на зону перманентних конфліктів.
Плани створення «Великої Сирії»
Поразка арабів у арабо-ізраїльській війні 1948-1949 рр. призвела до виникнення значних суперечок в ЛАД. Приєднання Йорданією частини території арабської Палестини, зроблене не без згоди певних кіл Ізраїлю і за прямої підтримки британської дипломатії, викликало серйозне незадоволення інших держав-членів ЛАД. У червні 1950 р. представники Єгипту, Сирії, Лівану та Саудівської Аравії виступили з вимогою виключити Йорданію з ЛАД. Це не відбулось завдяки запереченням з боку Іраку, Йемену та тієї ж Йорданії. Проте король Йорданії Абдаллах сам погрожував вийти з ЛАД і «повернутись обличчям до інших держав, сильніших за неї».
Ішлося про те, що оскільки в наслідок поразки в арабо-ізраїльській війні ЛАД опинилась на межі розвалу, то з’явилась ідея створення державного об’єднання під назвою «Родючий Півмісяць» або «Велика Сирія». До неї мали увійти Сирія, Ірак та, очевидно, Йорданія та Ліван. У 1949 р. в Сирії один за одним відбулось кілька державних переворотів, між ними та проектами короля Абдаллаха проглядалась пряма залежність. Очевидно «Велика Сирія» мала очолити антиізраїльську, до того ж ослаблену ЛАД.
Проте ідея не здійснилась. Убивство палестинським терористом короля Абдаллаха 20 липня 1951 р. поховало плани створення «Великої Сирії».
До того ж, розпаду ЛАД не відбулось. Наприкінці 1949-початку 1950 р. країни-члени ЛАД провели переговори про посилення своєї оборони і налагодження економічної взаємодопомоги. 15 квітня 1950 р. був підготовлений текст відповідного договору. А 25 травня уряди США, Великобританії та Франції виступили із спільною декларацією, завдяки якій намагались стати посередниками у відносинах між арабами та Ізраїлем. У відповідь країни ЛАД заявили, що «вони не допустять жодної дії, яка б порушувала їх суверенітет або незалежність».
17 червня 1950 р. Єгипет, Йемен, Ліван, Саудівська Аравія та Сирія підписали договір про спільну оборону та економічне співробітництво
18 . Це свідчило про те, що ЛАД не розпався, як дехто вважав.
Іранська нафтова проблема
В Ірані, де нафтові багатства після другої світової війни викликали чималі внутрішні та зовнішні ускладнення
, і в наступні роки нафтова проблема була в центрі зовнішньополітичних подій. Намагання Радянського Союзу увійти в нафтову сферу Ірану підштовхнули Великобританію, яка до другої світової війни вважала Близький Схід
сферою свого переважного впливу, до поступок тут американцям: 24 вересня 1945 р. між Великобританією та США було укладено угоду, яка надавала сторонам рівні можливості у придбанні концесій на експлуатацію близькосхідної нафти. Розпочалось швидке зближення США з Іраном:
15 жовтня 1948 р. СШАнадали Ірану зброю на суму 120 млн дол., у жовтні 1949 р. — доларовий кредит. Після завершення у 1950 р. американцями будівництва 1500-кілометрового нафтопроводу через Саудівську Аравію, Йорданію, Сирію та Ліван з виходом до порту Сайда, перевага США над британським партнером на Близькому Сході стала відчутною.
В Ірані ж вирішальну роль у нафтовій промисловості відігравала все ще Англо-іранська нафтова компанія (АІНК), яка мала неабияку економічну і політичну силу
. Це не влаштовувало американських нафтових ділків, які прагнули до створення там американо-іранської або принаймні американо-англо-іранської нафтової монополії.
Але існуюча в Ірані беззастережна експлуатація нафтових багатств британцями викликала незадоволення націоналістичних патріотичних кіл, які очолював Мохаммед Мосаддик, який створив організацію «Національний фронт». За вимогою цих сил 22 жовтня 1947 р. меджліс прийняв закон про відновлення національних прав Ірану щодо своїх природничих багатств. Це змусило АІНК у серпні 1948 р. підписати з іранським урядом угоду, яка дещо збільшувала частку, яку Іран отримував від величезних прибутків компанії. Це викликало велике незадоволення в Британії. Міністерство закордонних справ заявило про неправомірність скасування концесійної угоди 1933 р., до Перської затоки пішли британські військові кораблі, в пресі почулись загрози. Хоч прийняті заходи не задовольняли націоналістичні сили Ірану, і 13 березня 1951 р. меджліс одностайно прийняв закон про націоналізацію нафтової промисловості Ірану. Згідно з ним АІНК була націоналізована, всі її активи передавались іранському уряду
» следующая страница »
1 ... 79 80 81 82 83 8485 86 87 88 89 ... 187