З цією метою і відбувалась Тегеранська конференція голів урядів трьох союзних держав (28листопада — 1 грудня 1943р.), де зустрілися І. Сталін, Ф.Д. Рузвельт і У. Черчілль. На ній, хоч за пропозицією Сталіна і головував Рузвельт, проте провідна роль Сталіна вже чітко визначилась.
З метою усунення небезпеки знищення Рузвельта гітлерівськими агентами на чолі з Отто Скорцені, американський президент під час конференції мешкав у приміщенні радянського посольства в Тегерані, де перебував і Сталін.
На Ялтинській конференції голів урядів трьох держав (4—11 лютого 1945р.) провідна роль голови радянського уряду була вже незаперечною. (Хоча за пропозицією Сталіна головував знову таки Рузвельт). Невеличкий, рябий від цяток віспи на обличчі, Сталін під час конференції височів над великими постатями Черчілля і Рузвельта. «Коли він заходив до зали Ялтинської конференції, — згадував Черчілль — усі, ніби по команді, підводились і — дивна річ — тримали чомусь руки «струнко». Одного разу Черчілль вирішив не вставати. Сталін увійшов — «і ніби-то потустороння сила підвела мене з місця», — писав Черчілль.
А справа була не у «величній постаті» «генія усіх часів і народів», а в тих доповідях, які робили на конференції про хід військових операцій заступник начальника Генштабу Червоної армії генерал Антонов — за 18 днів зимового наступу на фронті шириною в 700 км від Північного моря до Карпат радянські війська просунулись вперед на 500 км, наступаючи із швидкістю 25—30 км на добу, знищили 300 тис. гітлерівців і 100 тис. узяли в полон. Американський начальник штабу генерал Маршалл змушений був визнавати, що західні війська ледь прийшли до тями після наступу німців в Арденнах (грудень 1944 р.), і лише готують наступ на територію Німеччини. Різниця у військових успіхах була вражаюча, і саме вона визначала ту надмірну повагу, яку Черчілль і Рузвельт виявляли до «дядечка Джо», як вони з повагою називали Сталіна.
Через кілька років після війни, парируючи обвинувачення на свою адресу в тому, що в Ялті він пішов на чималі поступки Радянському Союзу, Черчілль казав: «Хіба міг я посваритись із Сталіним, коли німці мали ще на полі бою 300—400 боєздатних дивізій?» Вирішальна роль СРСР у перемозі у другій світовій війні (не дивлячись на всі післявоєнні виверти західних істориків) і визначила суть ялтинсько-потсдамської системи післявоєнного устрою світу.
Потсдамська конференція (17липня — 2 серпня 1945р.), не дивлячись на певну зміну учасників і на успішне випробування Сполученими Штатами атомної бомби напередодні конференції (16 липня 1945 р.), не змінила співвідношення сил між союзниками.
Українська проблема у другій світовій війні
Напередодні другої світової війни Україна та її народ були розірвані історичною долею між чотирма державами. Основна територія
16
України й найбільша частка її народу входили до складу СРСР у вигляді УРСР. Але частками української території і її народом володіли також Польща (Західна Україна — Галичина), Угорщина (Закарпатська Україна) та Румунія (Північна Буковина). Український народ споконвічно прагнув і боровся за свою єдність, незалежність і свободу. Але оскільки український національний рух в СРСР жорстоко знищувався, його прояв здійснювався головним чином за кордоном Організацією українських націоналістів (ОУН). Не маючи сил для подолання величезної більшовицької імперії, яка володіла більшою часткою України, вони шукали підтримки західних держав. Найбільш підходящою для цього їм здавалась Німеччина. Трагічна помилка скоро жорстоко позначилась: після невдалої спроби проголосити у Львові 30 червня 1941 р. незалежність України більшість керівників ОУН були заарештовані гітлерівцями, а діяльність ОУН заборонена. Після чого оунівці, що лишились на свободі, у своїй більшості перейшли до збройної боротьби проти гітлерівців.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 187