Міжнародні відносини 1945-1975 років

Становище СРСР ніяк не можна було порівняти із становищем США. Ведучи протягом трьох довгих років, майже, сам на сам війну з найсильнішою в світі гітлерівською армією (в ті перші роки війни вона справді була такою!) Радянський Союз був вкрай виснажений еконо­мічно і фінансово: в СРСР було знищено 30 тис. заводів і фабрик, 65 тис. км залізниць, зруйновано 1710 міст та 70 тис. сіл, загинуло 26 млн людей. Населення СРСР зменшилось з 194 млн (1940 р.) до 170 млн (1945 р.).

Проте в ті роки переможного закінчення війни і здобуття Вели­кої Перемоги Радянський Союз являв собою величезну військову силу, а моральний і військовий дух радянських людей був надзвичай­но високим. Що не зразу зрозумів новий президент США Гаррі Тру­мен.

Зважаючи на об’єктивні економічні данні про співвідношення сил між двома головними державами-переможницями, Трумен вважав, що на кінець війни Радянський Союз більше зацікавлений у Сполучених Штатах, ніж ті в Радянському Союзі. Для прояснення позиції СРСР Трумен направив до Москви Гаррі Гопкінса, який приїздив туди ще в 1941 р., одразу після вступу СРСР в війну. Гопкінс перебував в Москві з 26 травня до 6 червня 1945 р., вів переговори із Сталіним і повернувся засмученим: Сталін висунув американцям ряд докорів — США припи­нили поставки СРСР по ленд-лізу одразу ж після капітуляції Німеч­чини 9 травня 1945 р. та ряд інших. Особливої поваги до США у Стал­іна було непомітно.

В плані тиску на СРСР Трумен розраховував на серйозний фактор

— володіння Сполученими Штатами атомною бомбою. І він виклав свого козирного туза на стіл Потсдамської конференції в перший же день її роботи. Напередодні, 16 липня 1945 р., в США було проведено успішне випробування атомної бомби, і в день відкриття конференції Трумен сповістив про цю сенсацію Сталіна. Але «потрясіння» Сталіна не відбулось, він індиферентно сприйняв повідомлення, що спанте­личило вже американського президента. Сьогодні відомо, що повідом­лення Трумена не було для Сталіна новиною — він знав про стан про­сування атомної проблеми США від радянської розвідки. Отже, тиску на Сталіна в Потсдамі вчинити не вдалося, тим більше, що США та Великобританія були зацікавлені у виконанні Радянським Союзом домовленості про вступ СРСР у війну з Японією.

Становище СРСР при визначенні післявоєнного зовнішньополі­тичного курсу було складним. З одного боку, як головний переможець у війні Радянський Союз мав право на пріоритетне вирішення своїх інтересів у післявоєнному устрої світу. Зіншого, Сталін розумів значні переваги США перед СРСР. Звичайна звичка радянського керівницт­ва співвідносити свої дії з «безсмертним вченням Маркса—Леніна» ні до чого не вела: адже Ленін давно обрік капіталістичну систему на су­цільний занепад, на «загнивання», чого ніяк не відбувалось. Проте, «вчення» давало надію на те, що ініціатива вибору післявоєнного кур­су буде належати радянській стороні.

В радянському керівництві на той час визначилось дві точки зору на проблему. Я б їх назвав «м’якою» і «твердою». «М’яку» відстоювали партійні керівники Ленінграду — А. Жданов та М. Вознесенський. Її назвали «Продовження великого альянсу». Вона зводилась до відстою­вання повоєнних дружніх відносин із США та Заходом доки СРСР не ліквідує в країні дуже тяжкі наслідки війни. Провідниками «твердої точки зору», були московські партійні діячі Г. Маленков та Л. Берія. Вона іменувалась «Забезпечення гарантії безпеки». Зводилась вона до необхідності забезпечити Радянському Союзу дружнє оточення (со­ціалістичне — малось на увазі) на відміну від ворожого, в якому СРСР знаходився напередодні війни. Обидві точки зору розповсюджувались і на вирішення репараційного питання. «М’яка» зводилась до недо­цільності демонтажу німецьких підприємств і вивезення обладнання в СРСР (де воно все одно гинуло і перетворювалось на металобрухт), а до створення замість цього в Німеччині радянсько-німецьких підприємств і вивезення до СРСР готової продукції. «Тверда» ж відсто­ювала демонтаж і вивезення обладнання в СРСР. Сталін спочатку не приєднувався до жодної, але схилився до «м’якої». Але коли Жданов помер (1948 р.), а Вознесенського Берія розстріляв (1950 р.), то запа­нувала «тверда» лінія. До того ж, Захід повністю узяв ініціативу в свої руки і пішов на створення антирадянських блоків, що й вирішило ос­таточно радянську позицію.

 

« Содержание


 ...  11  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я