ТЕМА 7. ЕКОНОМІКА КРАЇН АЗІАТСЬКО- ТИХООКЕНСЬКОГО РЕГІОНУ
1. Загальна характеристика Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
2. Особливості інтеграційних процесів у регіоні.
1. Загальна характеристика Азіатсько-Тихоокеанського
регіону
атсько-Тихоокеанський регіон привертає увагу як середови-
іе найбільш динамічного у світі розвитку і як економічний
ростір активних інтеграційних процесів, котрі перетворюють
його на цілісне економічне утворення.
Тут поступово склалася регіональна система поділу праці, що стала основою інтенсивного господарського зближення регіону. Можна виділити декілька груп держав, які помітно відрізняються за рівнем розвитку і тому доволі слабо конкурують між собою.
Оскільки рівень розвитку регіону має великі розбіжності до співпраці й конкуренції між національними економіками доволі слабка. Групування країн регіону можливо зробити, враховуючи основні макроекономічні зв’язки. Безумовно, що лідирують США та Японія, на які припадає 80 % ВВП країн АТР. Основу економічної могутності становлять технічні переваги, місткість внутрішніх ринків, ефективність механізмів нагромадження капіталів та розвиток сфери послуг. Але при загальному домінуванні в галузі технологій та капіталів вразливим місцем у них залишається висока вартість трудових ресурсів, а для Японії — ще й залежність від сировинних матеріалів.
Розвинуті держави — Канада, Австралія, Нова Зеландія, які поки що беруть участь у внутрішньорегіональному обміні недостатньо, але їхня роль постійно посилюється, складають другу групу розвинутих
країн регіону. Ці країни володіють значними ресурсами, тому в них досить розвинуті сировинні галузі, але бракує наявності трудових ресурсів.
Особливу групу утворюють «нові індустріальні країни» або «нові індустріальні економіки» Східної Азії — Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг (провінція Китаю), які вже підійшли до межі трудомісткої спеціалізації. Вразливим місцем в економіці цих країн можна вважати обмаль природних ресурсів, недостатність розвитку фундаментальних наук та асигнувань на НДДКР.
Четверту групу складають країни: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, М’янма, Лаос, Камбоджа. Ці країни мають великий ринок збуту, достатні трудові ресурси та унікальні природні багатства: на них припадає 85 % світового виробництва натурального каучуку, 83 % пальмової олії, 67 % олова та копри, 60 % видобутку міді, а також значна частина світового запасу деревини. Країни АСЕАН мають переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної промисловості. В окремих країнах субрегіону в 90—х роках спостерігається підвищення заробітної плати. Так, у Таїланді й Малайзії її рівень у 1989 р. становив лише 10 % від тайванського, а в 1998 — більше 80 %. Внаслідок цього Малайзія і Таїланд докладають серйозних зусиль для розвитку комплексу високотехнологічних галузей, поступово передаючи естафету трудомісткої спеціалізації Індонезії, Філіппінам та В’єтнаму.
Окремо аналізується в регіоні економіка Китаю, який у 2002 році підписав рамкову угоду. Включення економіки Китаю до системи внут- рішньорегіонального ринку відбувається насамперед за рахунок розвитку трудомістких виробництв. На початок 90—х років рівень заробітної плати у промисловості Китаю був у 3,75—5 разів нижчий, ніж у Гонконгу та Сінгапурі, у 2,9—3,8 рази нижчий, ніж у Тайвані, та в 2—2,6 рази нижчий, ніж у Південній Кореї. Таким чином, експортна продукція Китаю нині конкурує передусім із товарами країн АСЕАН, до- речі всі вони мають від’ємне сальдо в торгівлі з Китаєм. Порівняльні переваги економіки Китаю також пов’язані з багатими природними ресурсами (162 види корисних копалин), з дуже великим населенням (1,3 млрд. чол.) і з раніше створеною значною базою капіталомістких галузей обробної промисловості, яка, втім, потребує технологічної модернізації. Китай створив потужну науково-дослідну базу, котра забезпечує прориви світового значення на окремих напрямах — у галузі космічної промисловості, у супутниковому зв’язку, в окремих ви- 114
» следующая страница »
1 ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70 ... 215