Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.
Загалом спеціалізація та кооперація у промисловості Західної Європи найінтенсивніше розвиваються між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4 торговельного обігу західноєвропейських держав припадає на розвинені капіталістичні країни. За 60—90-ті роки питома вага товарообігу всередині Союзу зросла з 36 до 60 %.
Враховуючи той факт, що країни Західної Європи переважно є колишніми метрополіями, важливою складовою їхньої зовнішньоекономічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присутності у країнах «третього світу». Для реалізації цієї мети західноєвропейські держави проводять курс на встановлення системи особливих відносин з країнами, що розвиваються. Зокрема, останні користуються значними митними преференціями у постачанні сільськогосподарської продукції в Європейський Союз.
Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні зовнішньоекономічні зв’язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС становить
2— 3 %, що вище від аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне гальмування зазначених зв’язків, що пояснюється низькою платоспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоспроможністю їхніх товарів на західних ринках. Але очевидно, що в міру поліпшення економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських економічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв’язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожвавитися вже на якісно новій основі.
Однією з особливостей західноєвропейської системи є її швидке інтегрування. Інтеграційні процеси на її терені відрізняються масштабами і глибиною та виступають приладом для удосконалення інтеграційних процесів у світі.
Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань.
Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ).
Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейське економічне співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.
Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
1) Європейського об’єднання вугілля і сталі (угода, укладена в 1951р., а набула чинності в 1952 р.);
2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС, укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);
3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).
Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.
В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Швеція, Фінляндія ( останні чотири країни — з 1995 р.). У даний час Європейський Союз має тенденцію до розширення. Підписана угода про приєднання до ЄС. Це — десять країн, що розташовані в Східній Європі.
Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання. Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи.
» следующая страница »
1 ... 10 11 12 13 14 1516 17 18 19 20 ... 215