Методологія та організація наукових досліджень

Організація роботи наукового колективу

Науково-дослідна робота — це чітко організований комп­лекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкрива­ють суть процесів, явищ у природі, суспільстві з метою їх вико­ристання в практиці. Наукова діяльність, як будь-яка інша, ви­магає певної організації праці, і ефективність її залежить як від моральних та інтелектуальних якостей працівників, так і від умов праці, матеріально-технічного забезпечення й обслуговування.

Особливістю роботи наукового колективу, що впливає на ефективність роботи є:

•   імовірний характер результатів, що вимагає від науковця організованості, терпимості і вольових якостей;

•    унікальність, яка обмежує використання типових мето­дик і рішень, на відміну від матеріального виробництва;

•    складність, комплексність, які підвищують вимогливість до наукових працівників при кооперації праці;

•    масштабність і трудомісткість, що ґрунтується на вивченні значної кількості об’єктів і експериментальної перевірки отри­маних результатів;

•  зв’язок з практикою.

Перераховані особливості наукових досліджень вимагають координації взаємозв’язків цілого ряду однорідних за технологіч­ним характером процесів колективної роботи. Раціональна орга­нізація праці забезпечує ефективність роботи всього колективу.

Важливими принципами організації праці в науковій діяль­ності є: наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація і творчий підхід.

Наступність — це взаємозв’язок між минулими і сучасними результатами. Наука не може розвиватися починаючи кожний раз з «нуля», тому основним завданням колективу є вивчення науко­вої спадщини попередників.

Колективність праці обумовлена спеціалізацією, масштаба­ми, складністю дослідження та розвитком матеріально-технічної бази. Колективна праця застосовується в більшості наукових до­сліджень, коли окремі функції закріплюються за різними праці­вниками, але безпосередній творчий процес носить індивідуаль­ний характер, що сприяє розвитку творчості.

Творчий підхід означає, що працівник на всіх етапах дослід­ження прагне пояснити факти, явища, предмети, знайти щось нове в науці. Творчий підхід ґрунтується на вивченні і узагальненні наявних знань у певній галузі науки, критичному їх осмисленні та створенні нових наукових концепцій.

Наукова творчість піддається регламентації у граничних ме­жах. Кожен науковець, працюючи над певною темою, самостійно визначає комплекс заходів, щоб забезпечити виконання робочо­го плану. До елементів самоорганізації можна віднести:

— організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов;

—дотримання дисципліни праці;

— послідовність у нагромадженні знань протягом творчого життя;

— систематичність у дотриманні єдиної методики і техно­логії при виконанні того чи іншого завдання.

Не менш важливе значення має принцип динамічності, мо­більності і самокритичності.

Суть мобільності полягає в здатності адаптуватися до змін функцій і місця роботи.

Динамічність організаційних форм роботи визначається зро­станням темпів розвитку науки, що вимагає оперативної коорди­нації дії працівників у процесі творчої діяльності.

Науково-дослідна робота вимагає раціонального поєднання знарядь виробництва (машини, обладнання, інвентар), предметів праці (первинна інформація) і інтелектуальних елементів (алго­ритм, програми, методика). Для цього всі елементи повинні бути приведені в єдину упорядковану взаємозв’язану систему, чого можна досягнути за додержання таких принципів:

•    Спеціалізації — суть полягає в розподілі праці, створенні секторів, відділів, груп і окремих виконавців. Спеціалізація може поглиблюватись за об’єктами дослідження;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 130 131 132 133 134 135136 137 138