Методи прийняття управлінських рішень

Природа управлінських рішень

Керівники в своїй діяльності при прийнятті рішень досить часто покладаються на власний досвід, інтуїцію та почуття. Відомий науковець Н. Енкельман говорив, що «в конфлікті почуття і розуму завжди перемагає почуття». У даному контексті почуття, що базуєть­ся на конкретних умовах про об’єкт управління, виражає відно­шення до рішення, що приймається. Залишатись незалежним від почуттів менеджеру заважає внутрішнє середовище та особисті якості. Крім того, для прийняття раціональних рішень потрібно досконало володіти математичним апаратом і здійснювати матема­тичне моделювання розвитку об’єкта [12].

Формальна (математизована) теорія прийняття рішень у рамках нормативного підходу аналізує, як повинні прийматися рішення, за яких умов вони будуть найбільш раціональними.

З викладеного виходить, що менеджер повинен володіти різно- сторонніми теоретичними знаннями (теорії менеджменту, те­орії організації, психології, соціології, інформатики, математики, інших наук) та практичними навичками, досвідом розробки управ­лінських рішень, щоб забезпечити їх високу якість і ефектив­ність. А математичний апарат, формалізовані структури теорії прийняття рішень і сучасні інформаційні технології будуть спри­яти цьому.

Співвідношення формального і неформального аспектів роз­робки УР досить динамічне. Воно обумовлене як розвитком мате­матичного апарату та технічних засобів, так і формалізацією пси­хофізичних процесів людської поведінки. З розвитком науково- технічної революції область формального в розробці рішень роз­ширюється. За твердженням фахівців, психологія стоїть на порозі нового етапу розвитку — створення математичного апарату для опису психічних явищ і пов’язаної з ними людської поведінки. І це вельми важливе, оскільки психологічні (неформальні) аспекти — складова частина процесу розробки рішень, що не враховується нормативними моделями.

Але не дивлячись на твердження, що в будь-якій області знань рівно стільки науки, скільки в ній математики, пріоритетна роль при прий­нятті Р належить особистості, її інтелекту, досвіду та інтуїції. 3 позиції менеджменту процес мислення включає певні елементи (рис. 1.1) [12].

Рис. 1.1. Принципова схема процесу мислення

На початку будь-якої справи лежить ідея, яка трансформується в думку і під впливом зовнішнього середовища та внутрішніх фак­торів особистості перетворюється в переконання. Переконання, під­силені почуттями і увагою, реалізуються в конкретних діях менед­жера. При згоді з зовнішнім середовищем виконувані дії ведуть до успіху. Повторення успіхів формує майстерність, чи мистецтво прийняти Р.

У повсякденній практиці менеджеру потрібно прийняти багато простих і складних рішень. Здатність «видавати» ідеї, мислити та узгоджувати свою думку з керівництвом і колегами, досягати пози­тивного її впровадження в дію — це якості кращого менеджера.

Управлінське мислення повинно бути конкретним. Керівнику необхідно уявляти складне ціле і бачити при цьому складові його елементи. Найважливішими властивостями управлінського мис­лення є здібність до ризику та особиста відповідальність за кінце­вий результат. Кожне Р породжується в процесі мислення, яке співвідносить можливості особистості з ситуацією, що конкретно складається.

Мислення керівників має деякі особливості, зокрема:

— глибина мислення — свідчить про вміння передбачати найбільш віддалені від поверхні причинно-наслідкові зв’язки;

— широта мислення — відображає вміння бачити гаму (багато­гранність) взаємозв’язаних явищ в цілому, не виділяючи з них яку- небудь проблему і не займаючись лише нею;

— гнучкість мислення — проявляється у вмінні відступати від улюб­лених та випробуваних стереотипів Р; вміння оригінально мислити;

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12  ... 112