Методи прийняття управлінських рішень

за періодами дії — довготривалі (перспективні) та оперативні. Перспективні рішення визначаються в загальних рисах, вони лише задають напрям для реалізації певної мети. Оперативні рішення пе­редбачають заходи по реалізації прогнозів розвитку подій (конк­ретні види робіт, терміни їх виконання та виконавців);

за станом свідомості ЛПР — усвідомлені, прийняті в звичайному стані свідомості (раціональні, засновані на судженнях); слабо- усвідомлені, прийняті в звичайному стані свідомості, але обрані на основі інтуїції або «шостого почуття»; неусвідомлені, прийняті в трансовому стані свідомості (особливих гіпнотичних станах; стані віри або любові; стані афекту; психоделічного гіпнозу, що виникає при застосуванні наркотиків, алкоголю; кодування).

Різноманіття управлінських рішень, в залежності від характеру проблем і методів їх розв’язання, можна умовно розділити на різні типи (рис. 1.4) [12].

Рис. 1.4. Типологія управлінських рішень

Так, за методами, що використовуються, виділяються рішення стандартні та нестандартні. За даними зарубіжної практики, близько 90% рішень приймаються за типовими ситуаціями. До таких си­туацій відносяться ті, що пов’язані із закупівлею товарів, форму­ванням асортименту, підбором кадрів й інше. Для їх рішення засто­совується відома модель з внесенням необхідних коригувань на специфічні особливості. Це робиться тому, що абсолютного повто­рення ситуації практично не буває. До тих, що не програмуються, відносяться рішення, які приймаються в нових ситуаціях. Вони мо­жуть носити разовий, творчий характер, багато в чому залежать від здорового глузду та інтуїції (наприклад, розробка нових технологій, виробів, формування нової структури).

В залежності від творчого внеску менеджерів у розробку УР є чо­тири рівні рішень: рутинні, селективні, адаптаційні і інноваційні. Перший рівень — рутинні рішення. Вони приймаються згідно з від­працьованим механізмом і програмою дій. Важливо вивчити особ­ливості ситуації, проаналізувати фактори, що її спричиняють, взяти на себе відповідальність за конкретні дії. У вияві творчого підходу немає необхідності, оскільки всі процедури рішення відомі. Другий рівень — селективні рішення. Ініціатива та свобода дій на даному рівні виявляється в обмежених межах. Наприклад, при оцінці різних відомих альтернатив і виборі з них оптимальних. Третій рівень — адаптаційні рішення. Вони розраховуються на додаткові, неперед­бачені труднощі. Як правило, при їх розробці поєднується викорис­тання творчого нестандартного підходу на основі нових ідей з відпрацьованими раніше можливостями. Має значення ініціатива керівника для пошуку нового розв’язання відомої проблеми. Чет­вертий рівень — інноваційний. Рішення цього рівня пов’язані зі складністю та непередбачуваністю подій. Це викликає необхідність прийняття неординарних рішень, що містять нововведення.

Характер проблеми лежить і в основі застосування системного аналізу як одного з методів обґрунтування рішень. У зв’язку з його використанням виділяються три типи проблем за ступенем фор­малізації: добре структуровані, слабо структуровані, неструктуро- вані. Під структуризацією розуміється можливість кількісного ви­раження залежностей між елементами ситуації. Міра формалізації проблеми, як ознака типізації, уперше була запропонована амери­канськими фахівцями Г. Саймоном і А. Ньюеллом. Добре структу- рованими вважаються проблеми, в яких залежності між елементами ситуації можуть набувати чисельних значень або символів. При рішенні добре структурованих проблем використовуються кіль­кісні методи аналізу: лінійного, нелінійного, динамічного програ­мування, теорії масового обслуговування, теорії ігор, методологія яких відома як «дослідження операцій». Слабо структурованими є проблеми, як правило, складні, відмінні, насамперед, якісними за­лежностями елементів ситуації. Однак слабо структуровані (або змішані) проблеми містять як якісні, так і кількісні елементи при переважаючому складі перших. Це область застосування системно­го аналізу. У розв’язанні подібних проблем виключається мож­ливість побудови моделей, але не завжди. Все залежить від конк­ретної ситуації та прийнятності поєднання кількісних і евристич­них методів. Неструктуровані (або якісно виражені) проблеми містять лише описи найважливіших ресурсів, ознак і характерис­тик, кількісні залежності між якими абсолютно невідомі. Розв’я­зання проблем неструктурованих проводиться з використанням евристичних методів, заснованих на інтуїції, логіці, теоретичних міркуваннях, досвіді, професіоналізмі особи або колегіального органу суб’єкта управління. Це найбільш численний клас проблем. У процесі структуризації проблем необхідно звести до мінімуму кількість елементів, що не формалізуються, з таким розрахунком, щоб проблема набула більш певного характеру.

 

« Содержание


 ...  10  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я