Тема 1. Методологічні основи функціонування організації
1.1. Організація як складова система та як об’єкт управління
1.2. Взаємозв’язок внутрішніх елементів системи і факторів зовнішнього
середовища
1.3. Системна методологія в менеджменті
Рекомендована література: 14, 33, 34, 53, 56, 65, 125, 139, 145, 147, 148, 158, 159, 165, 234, 252, 265, 287, 288, 290, 291, 292
1.1. Організація як складова система та як об’єкт управління
Суспільство складається з безлічі організацій, з якими зв’язані всі аспекти і прояви людського життя — суспільства в цілому, економіки, науки, культури, освіти, оборони, навіть особистого життя. Менеджмент організацій покликаний відповісти на запитання: навіщо організації потрібні, як вони створюються, функціонують і змінюються, чому члени організацій діють саме так, а не інакше. Оволодіння знаннями про це дозволяє обґрунтовано і професійно підходити до формування організацій, до розуміння і регулювання процесів, що протікають у них, до визначення курсу дій і керівництва його реалізацією в інтересах досягнення поставлених цілей.
Організація — це соціальне утворення з визначеними границями, яке свідомо координується і функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальної мети. Під словами “яке свідомо координується” ми розуміємо управління, під “соціальним утворенням” — те, що організація складається з людей чи груп осіб, які взаємодіють між собою. Організаційні процеси містять у собі соціальну сутність, а взаємодія членів груп повинна бути збалансованою і припускає необхідність у координації.
Поняття “організація” відноситься до числа найбільш часто уживаних. Воно вживається, щонайменше, у трьох значеннях:
— організація як система;
— організація як стан;
— організація як процес.
Організації як системі притаманні такі ознаки:
• цілісність — передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із властивими тільки їм властивостями і характером взаємозв’яз- ку. Таким чином, система виділяється з нескінченного різноманіття об’єктів матеріального світу;
• подільність — передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що у свою чергу, мають системні властивості. Сама ж досліджувана система входить у більш широку сукупність елементів, тобто в систему більш високого рівня.
Система — це об’єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов’язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Іншими словами, система припускає тільки таке об’єднання частин у ціле, що забезпечує її існування через здатність елементів досягати мети. Система як об’єднання володіє низкою специфічних властивостей цілого. От найбільш істотні з них:
— головна властивість — здатність її елементів до взаємодії. Це основна умова існування системи, тому що з втратою елементами здатності взаємодіяти вона неминуче перестає існувати;
— друга властивість — “елементарний” склад частин (підсистем). Найпростішим чином організована система обов’язково повинна складатися, принаймні, із трьох підсистем, що виконують функції входу, виходу і відносини між ними;
— третя властивість — упорядкованість — є загальна особливість не тільки самої системи, але і її частин: входу, виходу і відносин між ними. Ця властивість виявляється в їхній взаємодії в строго встановленому порядку;
— четверта істотна властивість — цілісність. Вона обумовлена тим, що системи без підсистем не буває, і тому будь-яка система стосовно них завжди виступає як ціле. Система являє собою якісно визначену сукупність підсистем, зв’язаних у єдине ціле, що має властивості, відсутні в підсистемі;
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10 11 12 ... 445