Менеджмент організацій

Тема 1. Методологічні основи функціонування організації

1.1. Організація як складова система та як об’єкт управління

1.2.  Взаємозв’язок внутрішніх елементів системи і факторів зовнішнього

середовища

1.3.  Системна методологія в менеджменті

Рекомендована література: 14, 33, 34, 53, 56, 65, 125, 139, 145, 147, 148, 158, 159, 165, 234, 252, 265, 287, 288, 290, 291, 292

1.1.   Організація як складова система та як об’єкт управління

Суспільство складається з безлічі організацій, з якими зв’язані всі аспекти і прояви людського життя — суспільства в цілому, економіки, науки, культури, освіти, оборони, навіть особистого життя. Менеджмент організацій поклика­ний відповісти на запитання: навіщо організації потрібні, як вони створюють­ся, функціонують і змінюються, чому члени організацій діють саме так, а не інакше. Оволодіння знаннями про це дозволяє обґрунтовано і професійно підходити до формування організацій, до розуміння і регулювання процесів, що протікають у них, до визначення курсу дій і керівництва його реалізацією в інтересах досягнення поставлених цілей.

Організація — це соціальне утворення з визначеними границями, яке свідо­мо координується і функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальної мети. Під словами “яке свідомо координується” ми розуміємо уп­равління, під “соціальним утворенням” — те, що організація складається з лю­дей чи груп осіб, які взаємодіють між собою. Організаційні процеси містять у собі соціальну сутність, а взаємодія членів груп повинна бути збалансованою і припускає необхідність у координації.

Поняття “організація” відноситься до числа найбільш часто уживаних. Воно вживається, щонайменше, у трьох значеннях:

—  організація як система;

—  організація як стан;

—  організація як процес.

Організації як системі притаманні такі ознаки:

•   цілісність — передбачається, що система являє собою сукупність конкрет­них елементів із властивими тільки їм властивостями і характером взаємозв’яз- ку. Таким чином, система виділяється з нескінченного різноманіття об’єктів матеріального світу;

•     подільність — передбачається, що система допускає розподіл її на підсис­теми й елементи, що у свою чергу, мають системні властивості. Сама ж дослід­жувана система входить у більш широку сукупність елементів, тобто в систему більш високого рівня.

Система — це об’єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов’язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнен­ня мети системи. Іншими словами, система припускає тільки таке об’єднання частин у ціле, що забезпечує її існування через здатність елементів досягати мети. Система як об’єднання володіє низкою специфічних властивостей ціло­го. От найбільш істотні з них:

—     головна властивість — здатність її елементів до взаємодії. Це основна умо­ва існування системи, тому що з втратою елементами здатності взаємодіяти вона неминуче перестає існувати;

—     друга властивість — “елементарний” склад частин (підсистем). Найпрос­тішим чином організована система обов’язково повинна складатися, при­наймні, із трьох підсистем, що виконують функції входу, виходу і відносини між ними;

—     третя властивість — упорядкованість — є загальна особливість не тільки самої системи, але і її частин: входу, виходу і відносин між ними. Ця властивість виявляється в їхній взаємодії в строго встановленому порядку;

—     четверта істотна властивість — цілісність. Вона обумовлена тим, що сис­теми без підсистем не буває, і тому будь-яка система стосовно них завжди вис­тупає як ціле. Система являє собою якісно визначену сукупність підсистем, зв’язаних у єдине ціле, що має властивості, відсутні в підсистемі;

 

« Содержание


6  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я