Корпоративне управління

Національні кодекси корпоративного управління

У формуванні загальних підходів до принципів корпоратив­ного управління активну участь беруть не тільки уряди більшості країн, але й недержавні (громадські, підприємницькі) організації і групи. Якщо зусилля державних органів спрямовані насампе­ред на удосконалення законодавства з метою закріплення обов’яз­ковості певних стандартів розкриття інформації про діяльність компаній, захисту прав акціонерів і забезпечення однакового ставлення до них, урахування інтересів інших зацікавлених сторін, то діяльність ділових кіл та інших недержавних структур і груп спрямована на формування правил і процедур корпоратив­ного управління, які добровільно прийняли б ділові кола і які б відповідали міжнародно визнаним принципам та водночас ура­ховували національні особливості.

Результат такої роботи — поява в різних країнах так званих кодексів корпоративного управління — зводу добровільно прийня­тих стандартів і внутрішніх норм, що встановлюють і регулюють порядок корпоративних відносин.

У країнах з найрозвинутішими ринками капіталу (Велико­британія, США, Канада) кодекси корпоративного управління з’я­вилися на початку 90-х рр. Вони регулювали практику корпора­тивної поведінки, зокрема питання забезпечення прав акціонерів і підзвітності керівництва компаній.

Найбільш досконалі і відомі стандарти національного рівня

такі:

•  Кодекс Кедбері, сформований комітетом під керівництвом Адріана Кедбері, Радою інформації, Лондонською фондовою біржею і професійною спілкою бухгалтерських службовців 1991р. у Великобританії.

•  Кодекс найкращої практики для німецького корпоратив­ного управління, підготовлений Німецькою групою з корпора­тивного управління у січні 2000 р.

•  Рекомендації Комітету з питань корпоративного управлін­ня під керівництвом М. Вьєно (у редакції 1995 і 1999 рр.), підго­товлені групою, створеною Національною радою французької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств і Рухом французьких підприємств.

•Принципи корпоративного управління Греції, підготовлені 1999 р. Комітетом з питань фінансових ринків.

•  Основні напрями і проблеми корпоративного управління, підготовлені 1994 р. радою директорів «Дженерал моторз».

•  Основні принципи і напрями корпоративного управління в США, підготовлені в 1998 р. Каліфорнійським пенсійним фон­дом цивільних службовців у відставці — найбільшим у світі пен­сійним фондом і одним з найбільших світових інституційних інвесторів.

•  Кодекс найкращої практики, підготовлений 1999 р. Бра­зильським інститутом корпоративного управління.

• Кодекс корпоративного управління, підготовлений 1998 р. Конфедерацією промисловості Індії.

• Кодекс корпоративного управління, підготовлений 1999 р. Вищим фінансовим комітетом Малайзії.

• Кодекс найкращої практики і рекомендації для директорів публічних компаній, підготовлений 1989 р. (з наступними допов­неннями) Гонконгзькою фондовою біржею.

•  Кодекс найкращої практики, підготовлений 1999 р. Комі­тетом з питань корпоративного управління Підприємницької координаційної ради Мексики.

Правовий статус кодексів корпоративного управління нео­днаковий у різних країнах. В одних країнах кодекс — частина за­гального пакета обов’язкових умов, яких компанії треба дотри­муватися для того, щоб її цінні папери продавалися на біржі. В інших — документ, що має виключно рекомендаційний характер і не пов’язаний з будь-якими обов’язковими вимогами.

Основу кодексів корпоративного управління становлять пи­тання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності ради директорів і забезпечення контролю цього органу, що представ­ляє інтереси всіх акціонерів у цілому, за діяльністю компанії і її менеджменту. Рекомендації кодексів різних країн з деяких про­блем формування рад директорів наведено в табл. 2.2.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 33 34 35 36 37 3839 40 41 42 43  ... 118