Тут можна зробити такі висновки:
1. Кожна людина сприймає і реагує на інформацію, яка надходить по трьох каналах: (Д), (Б) і (З).
2. Емоційний канал (Д) — найбільш швидкодіючий.
3. Реакція по каналу (З) потребує вольового зусилля та відповідних фізичних напружень.
4. Паралельні напрямки взаємного обміну інформацією (акція і реакція) — горизонтальні, наприклад, між (Б) і (Б), або діагональні, наприклад, між (Д) і (Б), — майже завжди свідчать про гармонійність контактів.
5. Перехресні напрямки обміну інформацією ведуть до напруги.
6. Відповідна реакція залежить від вихідного сигналу. Замасковані висловлювання, справжній зміст яких не може вловити співрозмовник, ведуть до безпредметного спілкування, яке може перерости в конфлікт.
Комунікація, стосовно до практики менеджменту, визначається як “обмін думками або інформацією” для забезпечення взаєморозуміння або, по-іншому, як “передача інформації від однієї людини до іншої незалежно від того, чи спонукає вона до встановлення довір’я чи ні”.
Коли ми говоримо про комунікацію в управлінських системах, ми маємо на увазі її учасників — людей.
Отже, комунікація — це взаємні поставки емоційно інтерпретованих елементів та ціннісних уявлень.
Існує таке правило: в усіх випадках уникайте замірятися на ціннісні орієнтири інших.
Можна вступати в контакт тільки з тим, що накопичено в (З) іншого, тобто тільки з тим, що він знає. Тому необхідно говорити мовою співрозмовника, оскільки інтелектуальний контакт зав’язується на тому рівні, на якому знаходиться співрозмовник.
Хто хоче успішно спілкуватися, повинен отримати якомога більше інформації про свого співрозмовника:
1. В якому він настрої?
2. Які в нього проблеми?
3. Як у даній ситуації сказати йому те, що поліпшило б його настрій, або в крайньому випадку не зачепило б його самолюбства і почуття власної гідності?
4. Як полегшити йому виконання того, що я хочу, щоб він зробив?
|
К |
омунікація має кілька значень. По-перше, це шляхи сполучення (наприклад, повітряні або водні комунікації); по-друге, це форма зв’язку (радіо, телеграф); по-третє, це процес передачі інформації за допомогою технічних засобів — засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса, кінематограф); по-четверте, комунікація виступає як акт спілкування, зв’язок між двома або більше індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій.
Отже, комунікація — це не спілкування в усьому комплексі і багатогранності, а лише акт спілкування. Очевидно, що цей «акт» також має соціальну природу і соціальний статус. Визначення терміну «комунікація» починається від характеристики численних інформаційних систем передачі людської мови, сигналів і зображень. Згідно з цим термін «комунікація» означає «міру участі» в процесі споживання, обміну та використання інформації. Але разом з тим знаходитися у стані комунікації — це не просто передавати й одержувати інформацію. В процесі комунікації утворюється комунікативне співтовариство. Воно характеризується відносинами єдності, взаємозв’язку, взаєморозуміння.
Є й інші грані комунікації. Це:
— координація з приводу прийому та передачі інформації;
— узгодженість цінностей: оцінок і процесів розуміння;
— організація процесу зв’язку між індивідами.
Таким чином, комунікація як акт спілкування має свої особливості.
В більш вузькому, соціально-психологічному розумінні, комунікація
—це процес передачі інформації від відправника до одержувача. Комунікація має певні складові частини. Найпростіше уявлення про структуру комунікації дає така схема: