Оскільки ця школа відбивала, в основному, інтереси торговельної буржуазії, уже наприкінці XVI - на початку XVII ст. її ідеї ввійшли у протиріччя з інтересами промислової буржуазії. У мануфактурний період розвитку капіталізму держави в цілому їй на зміну у другій половині XVII ст. приходить класична політична економія.
в®” Класична політична економія виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва і завершила свій розвиток в першій половині XIX ст. Це був період, починаючи з мануфактурної стадії розвитку капіталізму (друга половина XVII ст.), до стадії машинного виробництва в промисловості.
Його основоположниками були англійський економіст У. Петті (1623 -1687) і французький економісті!. Буагільбер(1646- 1714).Свій розвиток класична політична економія отримала у працях В. Франкліна, Ф. Кене, Р. Кантільйона. А. Р.Ж. Тюрго, С Сісмонді, А. Сміта, Д. Рікардо та ін.
Найбільшого розвитку ця школа отримала у працях англійських економістів А. Сміта(1723- 1890) і Д. Рікардо (1722-1823).
Як виразники насамперед класу капіталістів, що формувався в період простої кооперації і мануфактури в промисловості, представники класичної політичної економії дали гостру критику паразитичного способу життя феодалів, піддали ревізії хибні погляди меркантилістів, які відображали інтереси передусім торгового капіталу (про необхідність надання привілеїв торговим компаніям та ін.) і гальмували розвиток виробництва.
На відміну від меркантилістів, класики політичної економії вважали предметом свого дослідження не сферу обігу, а виробництво. Завдяки цьому класична політична економія вперше підійшла до наукового визначення предмету політичної економії.
Першим це зробив У. Петті, який такою сферою вважав промислове виробництво, добувну промисловість. Багатство, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва, а розподіляється у сфері обігу. Тому він досліджує не тільки торговий, але й промисловий капітал. Водночас він помилково стверджував, що вартість створює не всяка праця, а лише та, що витрачається на виробництво золота і срібла.
Фізіократи одними з перших проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу на капітал, ввели в науковий обіг категорій “чистий продукт”, який вони розглядали як результат поєднання праці з землею та природою. Крім того, фізіократи розглядали гроші лиш як засіб обігу.
Включення всіх галузей сфери матеріального виробництва в об'єкт свого дослідження дало можливість класикам політичної економії вперше підійти до наукового визначення предмету даної науки. У. Петті називав політичну економію “політичноюанатомією ”або “політичною арифметикою ", а її завданням вважав дослідження сутності таких економічних явищ, як капітал, торгівля, рента, процент, вартість товарів та їх ціни тощо. Він дійшов висновку про наявність законів, яким підпорядковуються ці явища. У. Петті називає їх "законами природи ". Аналогічна думка міститься в "Економічній таблиці" Ф. Кене: сукупність життя підкоряється певним законом, які він ототожнював з законами природи.
Розглядаючи проблему заробітної плати, У. Петті розумів, що робітник не отримує всієї величини створеної ним вартості, оскільки заробітна плата забезпечує йому лише існування. Цю різницю вчений називав рентою (а не додатковою вартістю) і вказував на обернено пропорційну залежність між цими величинами, що пізніше підтвердив
Д. Рікардо. Величину заробітної плати У. Петті визначав як "природну ціну праці”, а її рівень - мінімум засобів існування найманого працівника і членів його сім’ї.
Представник фізіократизму А. Тюрго зазначав, що робітники живуть за рахунок продажу своєї праці, а їх заробітна плата внаслідок конкуренції серед робітників встановлюється на мінімальному рівні. В той же час капіталісти, не працюючи, отримують прибуток, величина якого дорівнює ренті з тієї кількості землі, яку можна купити на даний товар.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 279