Китайські логісти (які були опонентами Конфуція), зокрема Лі Куй, основою зібраного ними “Зведення "законів вважали ідею державного
регулювання амбарної системи (так тоді називалось господарство), передусім ринку хліба.
Давньогрецький філософ Ксенофонт спробував показати вплив корисності на вартість товарів, вважав річ корисною, якщо нею можна користуватись як потрібною, а некорисну можна поміняти на корисну, а отже, висунув ідею про двоїстість вживання речей. Прогресивною була його думка про доцільність матеріального і морального стимулювання праці рабів.
Інший давньогрецький філософ Платон (427 -348 pp. до н.е.) основою держави вважав поділ праці, який, у свою чергу, залежить від потреб і вроджених здібностей людей. Найважливішою сферою діяльності називав землеробство, тоді як торгівлю - заняттям варварів. Стимули до праці, зокрема, заняття ремеслом, сковує, на його думку, як надмірне багатство, так і бідність (бідний не може купити необхідні інструменти і навчити ремесла своїх синів). Вважаючи за доцільне заняття і землеробством, і ремеслом. Платон, тим самим, сповідував прогресивніші погляди, ніж меркантилісти приблизно 1 ОООроків пізніше.
Аристотель розрізняв речі для безпосереднього задоволення потреб для обміну, але не з'ясував основи такого порівнювання, вважаючи, що і гроші роблять товари порівнянними. У разі використання повноцінних благородних металів для виготовлення монет таке твердження мало підґрунтя.
Серед реформаторів в у цей період помітною є діяльність народного трибуна (захисника бідних верств населення) Тіберія Гракха. Згідно з запропонованим ним проектом, глава сім'ї міг взяти в оренду не більше 250 югерів (125 га) землі, а сім'я - не більше 1000 югерів. Залишки землі, що вилучались у великих землевласників за грошовий викуп, мали ділитись на ділянки розміром у 30 югерів і роздаватись бідним громадянам у довічну оренду без права відчуження і продажу.
Важливу роль в історії економічної думки відіграло християнське вчення.
Термін “християнська економіка ”цілком виправдано вживають окремі вчені. А про божественну економіку писав ще видатний український філософ Г.Сковорода.
Принципи християнської економіки - комплекс вихідних положень і основ християнського вчення щодо розвитку господарства, в яких відбиваються базисні закономірності взаємодії праці і власності, цінності праці, роль віри, релігії в діяльності людини, колективу і суспільства, розвитку особистості
Поняття “економіка ", як відомо походить від грецького оісопотіа (ойкос - дім, господарство, номос - вчення, закон), а його українським (а також російським) еквівалентом є термін "домобудівництво". В євангельському тексті "економіка" також означає поточний стан світу, на противагу майбутньому, де господарська діяльність стане непотрібною.
Домобудівництво повинно бути трудовим, тобто опиратись на зайнятість усіх працездатних членів сім'ї. За цих умов власник господарства повинен брати безпосередню участь у виробництві, керувати ним, оскільки найманий працівник недбалий, а керуючий може обкрадати господаря. Отже, першим основоположним принципом християнської економіки є необхідність праці всіх членів сім'ї, а отже, й усіх членів суспільства. Згідно з цим принципом, "хто не працює, той не їсть”. Уперше він був сформульований у Новому Заповіті.
Необхідність праці християнська мораль зумовлює тим, що людина створена за "образом і подобою Божою", а Бог показав приклад творчої діяльності, створюючи світ, і людина повинна обробляти його творіння. Щоб реалізувати цей принцип, господарська політика держави (як це випливає зі Старого Заповіту), зусилля будь-якого державного діяча повинні спрямовуватися на задоволення щоденних потреб людей, в тому числі забезпечення їх роботою. В Новому Заповіті головним завданням християнства вважається виконання за будь-яких умов творчої роботи, спрямованої на вдосконалення світу. У Книзі Буття символічним вираженням господарської діяльності людини після гріхопадіння стає вислів "у поті чола твого будеш їсти хліб”.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 279