Економічна теорія

 3. Характеристика законів грошового обігу

Практичне використання грошових засобів в обігу поставило перед еко­номічною теорією питання: скільки грошей повинно застосовуватись у націо­нальній економіці для надійного обслуговування потреб товарообороту?

Закон вартості і форма його прояву в сфері обігу—закон грошового обігу характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відно­сини. Сутність його виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на число оборотів (швидкість обігу) однойменних грошових одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між ма­сою товарів, що перебувають в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.

З розвитком кредитних відносин гроші стали виконувати функцію засобу платежу. В цих умовах модифікується і дія закону грошового обігу: кількість грошей, необхідних для обігу, дорівнює сумі цін реалізованих товарів, за вира­хуванням суми цін товарів, проданих у кредит, з врахуванням суми платежів за зобов’язаннями, які настали у даний час та за вирахуванням суми платежів, що взаємопогашаються. Підсумкова сума товарних та кредитних угод ділиться на число оборотів (швидкість обігу) однойменних грошових одиниць.

ЕЦр-£Цк+ЕПз-£Пв

кд=----------------- о--------------- ^,

де

кд — кількість грошей, необхідних для обігу;

ЕЦр — сума цін реалізованих товарів;

ЕЦк—сума цін товарів, проданих у кредит;

£Пз — сума платежів за зобов’язаннями;

£Пв — сума платежів, що взаємопогашаються;

О  — середнє число обертів грошей.

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впливають різно­манітні чинники, що залежать від умов розвитку виробництва. Одним з них є зміна кількості товарів, що перебувають в обігу.

84

Потреба господарства в грошах визначається також рівнем цін на товари і послуги.

Зворотний (обернений) вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, здійснюють: ступінь розвитку кредиту—чим більша частина товарів продаєть­ся в кредит, тим менша кількість грошей потрібна в обігу; розвиток безготівко­вих розрахунків; швидкість обігу грошей.

При металевому обігу кількість грошей в обігу регулювалася стихійно, за допомогою грошей у функції нагромадження:

якщо потреба в грошах скорочувалась, то зайві гроші (золота монета) ви­лучалися з обігу в скарб, якщо зростала — відбувався приплив грошей в обіг зі скарбів. Отже, кількість грошей в обігу завжди підтримувалася на необхідному рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільного розміну на метал (золото і срібло) виключає перебування в обігу їх зайвої кількості. Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, або паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому разі обіг готівки відбувається відповідно до закону паперово-грошового обігу.

Отже, коли кількість паперових грошей буде дорівнювати теоретичній кількості золотих грошей, необхідних для обігу, ніяких негативних явищ не виникнє—паперові гроші або нерозмінні банкноти будуть справно відігравати роль грошей, тобто замінників золотих грошей. Зазначена вимога забезпечує сталість грошей і має силу у всіх суспільних формаціях, де існує грошовий обіг.

Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнюванню сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх зне­ціненням.

Умови і закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємо­дією двох чинників: потребами господарства в грошах і фактичному надход­женні грошей в обіг. Якщо в обігу більше грошей, ніж потрібно господарству, то це веде до знецінення грошей — зниження купівельної спроможності гро­шової одиниці.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 61 62 63 64 65 6667 68 69 70 71  ... 384