1. Натуральна форма суспільного виробництва, умови її' виникнення, основні риси та історична обмеженість
Історично первинною формою господарської діяльності людини є натуральна форма. Вона виникла в глибоку давнину, в період існування первіснообщинного устрою, коли люди вже не могли задовольнитися тими продуктами, які брали безпосередньо у природи, і почали займатися землеробством, а згодом —і тваринництвом. Натуральна форма господарства базується на нерозвинутому поділі суспільної праці (такий поділ, як правило, має місце в межах первинної господарської одиниці і залежить від статі працівника та його віку), а також на низькому рівні розвитку продуктивних сил.
Мета натурального господарства — задоволення власних потреб виробника та членів його родини. Тут виробник безпосередньо володіє засобами виробництва, які йому потрібні для здійснення процесу праці та виробництва засобів існування. Засоби виробництва—примітивні (в сільському господарстві це — заступ, мотика, граблі, зроблений власними силами плуг тощо, в сфері ремісництва—найпростіший інструмент, як правило, власного виробництва). В основі такого виробництва—ручна праця, праця малопродуктивна, одноманітна, виснажлива, а результати праці — продукти — не набувають суспільної форми, вони створюють фонд життєвих засобів для самого виробника, членів його родини і споживаються не після обміну, а після розподілу. Тобтое в умовах натурального господарства обмін результатами праці, як правило, відсутній, рух продуктів здійснюється за схемою виробництво—розподіл — споживання. Поодинокі, спорадичні випадки прямого обміну продуктів виробництва однієї господарської ланки на продукти виробництва іншої господарської ланки не можуть змінити зазначеної схеми по суті.
Не випадково натуральне господарство виникає і набуває найбільшого поширення в сфері сільського господарства, яке забезпечує людство основною масою продуктів, потрібних для його існування. При цьому виробництво сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, фруктів, соняшникового насіння, винограду, м’яса тощо) поєднується з її домашньою переробкою (при-
мітивна домашня промисловість). Інакше кажучи, окреме натуральне господарство являє собою уособлений, замкнений, самозабезпечуючий гурт людей, а саме натуральне господарство в цілому складається з маси роздріблених, відокремлених і однорідних господарських одиниць — окремих родин, сільських общин, маєтків.
У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало тільки в первісному суспільстві, яке ще не знало суспільного поділу праці, обміну і приватної власності і було найбільш поширеним в державах Давнього Сходу. В античних рабовласницьких державах Європи (Древній Греції, Римській імперії) поряд з натуральним господарством вже тоді існували досить розвинені товарні господарства, засновані на праці рабів, але вони не відігравали провідної ролі у згаданій системі господарювання, яка залишалась переважно натуральною. Натуральне господарство також залишається домінуючим в епоху феодалізму, де натуральну форму мав навіть прибутковий продукт, що виступав у вигляді багатьох натуральних повинностей. Натурального характеру набувало і господарство самого кріпосного (залежного від феодала) селянина. Він та його родина займались землеробством, тваринництвом, прядінням, виготовленням лляних та вовняних тканин, чиненням шкір, будівництвом та ремонтом житла, виготовленням примітивних інструментів і знарядь праці. В таких умовах зв’язок між виробництвом і споживанням у межах господарства набував безпосереднього характеру, що забезпечувало йому стійкість.
Натуральному господарству притаманні традиційність виробництва, постійний асортимент продукції, незмінні галузеві пропорції. Сам процес відтворення здійснювався без істотних змін на існуючих засадах протягом століть і виступав для виробників як обов’язкова, освячена звичаєм господарська норма.
» следующая страница »
1 ... 33 34 35 36 37 3839 40 41 42 43 ... 384