Економічна теорія

2. Регіональні валютні системи

Поглиблення процесів західноєвропейської валютної інтеграції, спричи­нило створення Європейської валютної системи (ЄВС), що являє собою регіо­нальну валютну систему й одночасно є елементом сучасної світової валютної системи.

ЄВС була створена в 1979 р. Основною рисою цієї регіональної валютної системи був механізм ЕКЮ — спеціальної європейської розрахункової одиниці, заснованої на “кошику” з 10 валют країн Західної Європи на чолі з маркою ФРН (на 1/3). На відміну від СПЗ ЕКЮ застосовувалось й у приватних опера­ціях банків і фірм. Квота національних валют — компонентів ЄКЮ — визна­чалась економічним потенціалом країн (їх часткою у сукупному ВНП і товаро­обігу ЄС) з переглядом кожних п’ять років. При перегляді “кошику” всі активи і пасиви переоцінювались за новим курсом. Останній раз структура ЕКЮ була зафіксована у вересні 1989 р., питома вага валют становила (у %): німецька марка

—30,1; французький франк — 19,0; фунт стерлінгів — 13,0; італійська ліра — 10,0; голландський гульден — 9,4; бельгійський франк—7,6; іспанська песета — 5,3; інші — 5,45.

У ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання че­рез Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), що надає цент­ральним банкам короткострокові і середньострокові кредити для покриття тим­часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

З 1 січня 1999 року нову європейську валюту — євро запущено у безготів­ковий обіг Бельгії, Голландії, Люксембургу, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Австрії та Фінляндії. Велика Британія, Данія і Швеція поки що утримуються від вступу в Європейський економічний і валютний союз (ЄВС), а Греція, якій, навпаки, дуже хотілося стати повноправним його чле­ном, не змогла задовольнити економічних вимог, що ставляться до економіки країн — потенційних членів ЄВС.

Матеріалізація євро відбулася 1 січня 2002 року—цього дня єдина валюта з’явилася у готівковому грошовому обігу.

Очікується, що єдина сильна валюта сприятиме економічному зростанню країн ЄС та фінансовій стабільності в усьому світі.

30 червня 1998 року у Франкфурті офіційно відкрився Європейський цент­ральний банк. Він здійснює курсоутворення євро та контролює рівень процент­них ставок євровалютного ринку. Водночас Європейська система центральних банків (ЕБСВ), яка складається з Європейського центрального банку та націо­нальних центральних банків, уже визначила всі технічні умови й особливості механізму введення євро. Очевидно, що всі проблеми, зякими передусім зіткнуть­ся українські комерційні банки, матимуть теж суто технічний характер.

З огляду на це вважаємо за доцільне детально зупинитися на характе­ристиці ключових складових механізму введення євро. На нашу думку до них належать:

•     порядок формування обмінних курсів національних валют щодо євро;

•     аналіз нових міжнародних джерел ціноутворення на грошових ринках у межах ЄС;

•      клірингові розрахунки в євро за участю міжнародних та національних платіжних систем;

•     деномінація платежів у євро;

•     процедура конверсії банківських рахунків у національних валютах в євро.

Порядок формування обмінних курсів національних валют щодо євро виз­начається схемою, за якою здійснюється фіксація обмінних курсів між валю­тами країн — членів ЄВС. Передбачається, що фіксація курсів має запобігати появі спекулятивних можливостей і не порушувати природної конкуренції.

Обмінні курси фіксуються тільки між євро і національними валютами країн—членів Європейського економічного і валютного союзу, тобто щодо 1 євро і тільки в односторонньому порядку.

Для конвертації суми однієї національної валюти в іншу необхідно буде про- конвертувати цю суму в євро, а потім в іншу національну валюту. Тобто зали­шиться крос-курс для валютних пар країн—учасниць союзу тільки через євро.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 371 372 373 374 375 376377 378 379 380 381  ... 384