Економічна теорія

 6. Функції центральних банків

Центральний банк—це орган державного грошово-кредитного регулю­вання економіки, розробки та проведення державної грошово-кредитної полі­тики, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом управління гро­шово-кредитною системою країни.

Об’єктивна необхідність виникнення центральних банків історично по­в’язано з централізацією банкнотної емісії в руках деяких найбільш надійних, що користувалися загальною довірою, комерційних банків, чиї банкноти мог­ли успішно виконувати функцію загального кредитного знаряддя обігу. Такі банки стали називати емісійними. Держава, видаючи відповідні закони, актив­но сприяло цьому процесу, банкноти позбавлялися спроможності обігу у разі банкрутства емітентів.

У ХІХ ст. формуються класичні національні банківські системи індустрі­ального типу: емісійний (державний або акціонерний) банк—провінційні ко­мерційні банки, з переважанням акціонерних, — банківські контори — інвес-

379

тиційні банки — ощадні банки. Наприкінці XIX—початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному емісійному банку, що став називатися центральним емісійним, а потім просто центральним банком. У цій назві відбивається роль банку в кредитній системі будь-якої країни. Централь­ний банк служить центром кредитної системи.

Форми організації центрального банку. Процес організації центральних банків відбувався двома основними методами. Перший — еволюційний—ха­рактерний для Англії. БанкАнглії заснований 1694 року як приватна акціонер­на компанія для потреб фінансування війни проти Франції. У винагороду за кредитування уряду йому було надано ряд монопольних прав і привілеїв — вве­дено законодавчу заборону на створення банків типу корпорацій, надано пра­во емісії банкнот (у межах Лондона та його округи у 65 миль). У 1884 році на основі банківського акта Роберта Пиля була проведена банківська реформа, яка значно розширила емісійну монополію Банку Англії . Вона розширилась на всю територію Англії і Уельсу. Створені після 1884 року провінційні банки втрачали права емісії банкнот, а емісійним провінційним банкам забороняло­ся збільшувати випуск власних банкнот. Фактичним правом емісії тепер воло­діли Англійський банк, 72 акціонерних і 207 приватних банків. У1921 році до Банку Англії остаточно перейшло монопольне право проведення грошової емісії на території Англії та Уельсу, що фактично завершило тривалий еволюційним процес формування центрального банку кредитної системи.

Другий метод організації центрального банку був характерний для США. Утворення його було пов’язане з прийняттям Конгресом у 1913 році Федераль­ного резервного акта, згідно з яким у країні було створено Федеральну Резерв­ну Систему з 12 банків, які виконують функції центрального банку.

З погляду власності на капітал центральні банки підрозділяються на: дер­жавні, капітал яких належить державі (наприклад, центральні банки у Великій Британії, ФРН, Франції, Канаді, Росії, Україні); акціонерні (наприклад, у США); змішані — акціонерні товариства, частина капіталу яких належить дер­жаві (у Японії, Бельгії).

Деякі центральні банки були відразу створені як державні (у ФРН, Росії, Україні); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у Ве­ликій Британії, Франції). Але незалежно від того, належить чи не належить ка­пітал центрального банку державі, історично між банком і урядом склалися тісні зв’язки, що особливо посилилися на сучасному етапі. Уряд зацікавлений у над­ійності центрального банку з огляду на особливу роль останнього в кредитній системі країни, у проведенні економічної політики уряду.

Проте тісні зв’язки з державою не означають, що вона може безмежно впли­вати на політику центрального банку. Незалежно від належності капіталу цент­ральний банк є юридично самостійним. Найчастіше він підзвітний законодав­чому органу, або спеціальній банківській комісії, утвореній парламентом. Керу-

 

« Содержание


 ...  297  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я