6. Функції центральних банків
Центральний банк—це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, розробки та проведення державної грошово-кредитної політики, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом управління грошово-кредитною системою країни.
Об’єктивна необхідність виникнення центральних банків історично пов’язано з централізацією банкнотної емісії в руках деяких найбільш надійних, що користувалися загальною довірою, комерційних банків, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного знаряддя обігу. Такі банки стали називати емісійними. Держава, видаючи відповідні закони, активно сприяло цьому процесу, банкноти позбавлялися спроможності обігу у разі банкрутства емітентів.
У ХІХ ст. формуються класичні національні банківські системи індустріального типу: емісійний (державний або акціонерний) банк—провінційні комерційні банки, з переважанням акціонерних, — банківські контори — інвес-
379
тиційні банки — ощадні банки. Наприкінці XIX—початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному емісійному банку, що став називатися центральним емісійним, а потім просто центральним банком. У цій назві відбивається роль банку в кредитній системі будь-якої країни. Центральний банк служить центром кредитної системи.
Форми організації центрального банку. Процес організації центральних банків відбувався двома основними методами. Перший — еволюційний—характерний для Англії. БанкАнглії заснований 1694 року як приватна акціонерна компанія для потреб фінансування війни проти Франції. У винагороду за кредитування уряду йому було надано ряд монопольних прав і привілеїв — введено законодавчу заборону на створення банків типу корпорацій, надано право емісії банкнот (у межах Лондона та його округи у 65 миль). У 1884 році на основі банківського акта Роберта Пиля була проведена банківська реформа, яка значно розширила емісійну монополію Банку Англії . Вона розширилась на всю територію Англії і Уельсу. Створені після 1884 року провінційні банки втрачали права емісії банкнот, а емісійним провінційним банкам заборонялося збільшувати випуск власних банкнот. Фактичним правом емісії тепер володіли Англійський банк, 72 акціонерних і 207 приватних банків. У1921 році до Банку Англії остаточно перейшло монопольне право проведення грошової емісії на території Англії та Уельсу, що фактично завершило тривалий еволюційним процес формування центрального банку кредитної системи.
Другий метод організації центрального банку був характерний для США. Утворення його було пов’язане з прийняттям Конгресом у 1913 році Федерального резервного акта, згідно з яким у країні було створено Федеральну Резервну Систему з 12 банків, які виконують функції центрального банку.
З погляду власності на капітал центральні банки підрозділяються на: державні, капітал яких належить державі (наприклад, центральні банки у Великій Британії, ФРН, Франції, Канаді, Росії, Україні); акціонерні (наприклад, у США); змішані — акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (у Японії, Бельгії).
Деякі центральні банки були відразу створені як державні (у ФРН, Росії, Україні); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у Великій Британії, Франції). Але незалежно від того, належить чи не належить капітал центрального банку державі, історично між банком і урядом склалися тісні зв’язки, що особливо посилилися на сучасному етапі. Уряд зацікавлений у надійності центрального банку з огляду на особливу роль останнього в кредитній системі країни, у проведенні економічної політики уряду.
Проте тісні зв’язки з державою не означають, що вона може безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від належності капіталу центральний банк є юридично самостійним. Найчастіше він підзвітний законодавчому органу, або спеціальній банківській комісії, утвореній парламентом. Керу-
» следующая страница »
1 ... 292 293 294 295 296 297298 299 300 301 302 ... 384