1. Суть макроекономіки, її цілі та інструменти
Макроекономіка — це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття та цін. Вона має справу з властивостями економіки як єдиного цілого, економічним життям у широкому плані.
Відокремлення макроекономіки як відносно самостійної складової частини економічної теорії відбулося порівняно нещодавно, хоч перші спроби аналізу макроекономічних проблем здійснювались з давніх часів. У1576 р. Жан Боден пояснив зміну рівня цін у Франції як результат зміни відношення кількості грошей до кількості товарів. Пояснення поведінки однієї макроеко- номічноі змінної за допомогою двох інших—цілком можливо розглядати як одну з перших спроб макроекономічного аналізу.
Школа фізіократів, розквіт якої припадає на 1750-1780 рр., також займалась переважно макроекономічними проблемами. Її найбільш яскравий представник Франсуа Кене у своїх “Економічних таблицях” запропонував суто мак- роекономічну модель господарського кругообігу, що, базуючись на “природничому порядку”, відображує взаємозв’язок трьох суспільних класів: виробничого (селяни), майновитого (земельні власники) та безплідного (ремісники).
До тих, хто зробив свій внесок у розвиток макроекономічноі теорії, можна віднести й К.Маркса. У своєму “Капіталі”, що був присвячений аналізу капіталістичної системи господарювання, він розглядав такі макроекономічні проблеми, як: процес виробництва сукупного суспільного продукту, його реалізацію за умов простого та розширеного відтворення, питання накопичення капіталу та утворення резервної армії праці, теорію економічного циклу та криз перевиробництва. Однак найбільш могутній поштовх у своєму розвитку, що
привів до відокремлення макроекономіки як відносно самостійного розділу економічної теорії, вона отримала вже у минулому сторіччі. Об’єктивною причиною, що стимулювала активний науковий пошук у галузі макроекономічних досліджень, стала надважка світова економічна криза 1929-1933 рр. Її глибина і тривалість ясно показали, що ринкова економіка не здатна тільки за рахунок закладених у ній механізмів саморегулювання виходити з кризи в строки, є прийнятне у економічному та соціально-політичному плані. Дедалі більша кількість економістів схилялась до думки про необхідність глибоких наукових досліджень у галузі макроекономіки, які були б здатні пояснити виникнення порушень процесу кругообігу капіталу та показати шляхи, що ведуть до стабільного економічного зростання.
У 1936 р. була видана книга англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”, де він критично досліджував окремі положення класичної школи, що була пануючою в той час та базувалась переважно на мікроекономічному аналізі. Дж.Кейнс обгрунтовував необхідність постійного державного втручання в економічний кругообіг, насамперед за допомогою інструментів грошової та фіскальної політики. В економічній літературі достатньо поширеною є думка, що саме з цього моменту починається відрахунок сучасної макроекономічноі теорії.
Макроекономічна теорія господарського кругообігу, що була заснова на теорії Дж.Кейнса і отримала назву “кейнсіанської”, з 30-х років постійно розроблялась і стала центром економічнихдосліджень у наступнідесятиріччя. Обгрунтована при цьому теорія макроекономічної політики регулювання кругообігу ресурсів стала використовуватись переважно в практичній економічній діяльності. Все менше залишалось сумнівів, що цій кейнсіанській політиці макроекономічного “глобального управління” потоків кругообігу ринкова система господарювання зобов’язана тим, що світова економічна криза була подолана у післявоєнні часи, майже три десятиріччя не повторювалась. Більше того, масштаб кон’юнктурних коливань економічної активності був обмежений значно м’якшим ступенем, що економічно та соціально було значно терпимішим.
» следующая страница »
1 ... 156 157 158 159 160 161162 163 164 165 166 ... 384