Основи інвестування

Тема 2. Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності

 

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, окремі держави і міжнародні організації. Суб’єкти інвестиційної діяльності поділяються на дві групи: інвестори та учасники інвестиційної діяльності.

Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестор може виступати в ролі вкладника, кредитора, покупця, замовника, а також виконувати функції будь-якого іншого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.

Держава виступає в ролі інвестора за умов, коли:

-   виконує функції інвестора тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер;

-   здійснює інвестування тих галузей і виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції і які не підлягають приватизації (оборонна промисловість, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури – магістралі, термінали тощо);

-   виконує функції інвестора в соціальній сфері;

-   фінансує виробництво сільськогосподарської продукції;

-   інвестує кошти у розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується необхідністю розвитку економіки та ринковою кон’юнктурою;

-   може тимчасово інвестувати виробництва, продукція яких споживається вітчизняними підприємствами і в яких спостерігається спад виробництва.

Інвестиційну діяльність держава реалізує через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Фонд державного майна України, Державний антимонопольний комітет, Національний банк України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг та ін.

Іншими суб’єктами інвестиційної діяльності є фінансово-кредитні установи. Фінансово-кредитна система України складається з двох частин: банківської та небанківської (парабанківської) систем. Банківська система включає НБУ та неемісійні (комерційні) банки: універсальні та спеціалізовані (розрахункові, іпотечні, інвестиційні, інноваційні, ощадні тощо). До парабанківської системи відносяться спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (лізингові, факторингові, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди та компанії, ломбарди, кредитні спілки, довірчі товариства тощо) та поштово-ощадна система.

Інвестиційна діяльність комерційних банків здійснюється за такими напрямами, як кредитування суб’єктів господарювання на інвестиційні цілі та операції з купівлі-продажу цінних паперів.

Страхові компанії та пенсійні фонди відносяться до провідних фінансових посередників. Ці організації накопичують значні кошти вкладників і розміщують їх на фінансових ринках. Страхові та пенсійні компанії відносяться до найбільш консервативних інвесторів, оскільки вибирають лише високонадійні цінні папери, переважно державні облігації. Кредитні спілки є суспільними організаціями, що залучають кошти своїх членів для взаємного кредитування. Ці позички можуть надаватися і на інвестиційні цілі. Ломбарди видають позики під заставу цінного рухомого майна.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання та інших основних фондів, надаючи можливість наступного їх викупу за залишковою вартістю. Таке обладнання може використовуватися для здійснення інвестиційних проектів. Факторингові компанії здійснюють фінансові операції з купівлі дебіторської заборгованості. Вигода факторингу для підприємства-клієнта полягає в тому, що воно зразу отримує частину виручки, мінімізує ризики знецінення коштів. Факторинг є однією з форм фінансового забезпечення інвестиційних проектів.

 

« Содержание


4  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я