Банківська справа

Комунальні банки — спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у влас­ності держави. В Європі вони з’явилися в XVI—XVII ст.. Найбільшого роз­витку державні банки набули в умовах державно-монополістичного кап­італізму в зв’язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Снують три види державних банків: центральні, комерційні, спеціальні кредитні устано­ви.

Змішані банки — банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки — міжнародні кредитні організації, створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валют­них і кредитно-фінансових відносин. Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв’язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму та призначені для стабілізації світової економіки. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та роз­витку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансо­ва корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.

За терміном надання кредитів виділяють банки короткострокового, се­редньо- та довгострокового кредитування.

Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування — банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозит­ними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути на­дають середньо- та довгострокові кредити. Це характерно, наприклад, для !талп, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки коротко­строкового кредитування і довгостроково-інвестиційні банки.

За національною належністю — національні та іноземні банки.

Національні банки — це банки, що належать повністю або частково на­ціональним інвесторам і діють в їхніх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх мате­ринська компанія. Згідно з законодавством більшості країн, банки підпа­дають під категорію національних, якщо 51 % акцій і більше належить інве­сторам даної країни.

Іноземні банки — банки, які повністю або частково належать інозем­ним інвесторам. їх діяльність в країні перебування регламентується особ­ливим національним законодавством. У сучасних умовах вони функціо­нують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Депозитні банки — банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населен­ня.

Універсальні банки — кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні пев­ної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або на формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціа­лізацією. Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

•      інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шля­хом випуску і розміщення облігацій та інших зобов’язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банків­ських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13  ... 278